Плівачук Максим, 9 клас, Сквирський академічний ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кондратюк Ірина Леонідівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року у мільйонів українців цей день постає у пам’яті гулом літаків, виттям сирени і панікою. Усі жителі України  поставили щасливе життя на паузу. Ця війна «старшого брата» шокувала весь світ. У нашій Київській області над будинками свистіли ракети, дорогою гуркотіли автівки, танки.

На сімейній раді вирішили, що їхати нікуди не будемо, залишаємося в рідній Сквирі, бо тут ми будемо потрібнішими, аніж на чужині.

Перші дні війни принесли нам розпач, страх. У кожного було одне питання, що буде далі? Щодня дивилися телевізор, інтернет. А новини були невтішні: звірства в Бучі, Ірпені, Макарові. Тато обладнав у льоху місця для схову, туди занесли воду, ковдри, все необхідне. Спати лягали одягненими. Мама приготувала тривожну валізу.

Всі були приголомшені. Оголосили, що в школу не потрібно йти.

В українців болить душа від того горя, що принесла на нашу землю російсько-українська війна. З початку повномасштабного вторгнення зруйновано багато міст і сіл, вбито та поранено мирних жителів, серед них понад 500 дітей, воїнів-захисників незалежної України.

Хіба ми могли подумати, що росіяни здатні напасти на нашу Батьківщину та отримувати задоволення від руйнування і вбивства українців?

Вони прийшли, щоб визволити російськомовне населення від «нацистів», об’єднати колишні землі Російської імперії. А чи задумувалися вони над тим, що російська мова стане для мільйонів людей, що проживають на землі українській і розмовляють російською мовою, мовою вбивць і ґвалтівників. Чи може ракети, авіаційні бомби, снаряди, залпи градів будуть вибирати: це українці, а це росіяни? А чи знають вони історію, що спочатку була Київська Русь, а потім з’явилася Московія?

Мені дуже прикро і боляче, коли криваві сторінки історії  нашої України пишуться прямо на твоїх очах. Перший місяць був важкий.

Мама разом із сусідами щодня пекли пиріжки, готували різноманітну їжу для захисників територіальної оборони та блок-постів. У школі ми плели маскувальні сітки між сиренами тривоги, а менші діти робили національні обереги, писали листівки, малювали малюнки. Все передавали разом із їжею для воїнів ЗСУ.

Із нашого міста пішло багато чоловіків добровольцями, щоб захищати країну, її незалежність. Всі були патріотично налаштовані на те, щоб швидше подолати ворога. Українці дуже працьовиті та милосердні, але завжди були  безпощадним до ворогів.

На Алеї Слави нашого міста розміщено 120 портретів Героїв, які мужньо і відважно захищали незалежність України. Серед них друг сім’ї, Андрій Венглінський, який загинув ставши на варті наших життів.

Був він кулеметником, бійцем батальйону «Сила Свободи 4-ї бригади оперативного призначення гвардії наступу «Рубіж» Національної гвардії України. Дядя Андрій був добрим, веселим, люблячим, турботливим. Любив грати з нами у футбол на шкільному стадіоні, ходити на рибалку. 13 червня 2023 року в бою з ворогом поблизу с. Спірне Бахмутського району  він загинув. Його побратими вже вдруге побували на його могилі, відвідали батька, свято несуть пам'ять про загиблих бійців, які віддали найдорожче – своє життя за наший нинішній день.

Загарбники не розуміють, що залякати українців, для яких рідна земля є найдорожча – неможливо. Вони не розуміють, що сила українців у їх генетичних коренях, адже ми нащадки козаків, які не шкодували свого життя за Україну, її волю, незалежність.  

На мою думку, наш народ ніщо не зупинить, наші славні воїни-лицарі ЗСУ обов’язково здобудуть перемогу над рашистами. Так було завжди, хто йшов до нас з мечем, від нього гинув.

Ми, сьогоднішнє покоління, повинні знати і пам’ятати про тих, хто став історією своєї держави, творцем її справжньої незалежності, нашою пам’ятю, хто вірив у Перемогу до останнього подиху. Їх нескореність, героїзм, відвага, які передають нам дух нації, який ми пронесемо гідно і будемо боронити свою Україну. Тому вважаємо, завдання сьогоднішнього покоління знати кожного солдата, який поклав за українську незалежність своє життя. Адже вони передають нам дух нації, нескореність, героїзм, відвагу наших  воїнів.

Війна, на жаль, продовжується. Українські Збройні Сили вкриті бойовою славою, боронять незалежність і цілісність нашої держави, наближаючи мир з Перемогою.