Історії, які ви нам довірили
Війна для мене – це втрати, я зрозумів це недавно. Раніше в мене були надії, що щось може змінитися, а зараз цього немає. Тому що я бачив, як стріляли, як прилітали в село снаряди. Я пам’ятаю, як БТР чи БМП заїхала на нашу вулицю та почала стріляти поруч із будинком. Це найяскравіший спогад. Зараз у нас в селі Гранітне все нормально, тихо. Там залишилася моя сім’я та близькі, а сам живу й навчаюся в Маріуполі. На вихідних приїжджаю додому.
Коли відбувалися бойові дії, ми розуміли, що так бути не повинно, що ситуація дуже сумна. Нам було шкода всіх загиблих. Кажуть, що в нашому селі їх було дуже багато. Багато було і постраждалих, серед них навіть діти.
Я тоді навчався у школі, але в найстрашніші дні обстрілів усі учні перебували вдома. Усі ховалися разом зі своїми сім’ями, ми постійно перебували в підвалі.
Пам’ятаю, у нас проводилися навчання з евакуації. Давали дзвінок – і ми спускалися в підвал школи. Там поставили парти, матраци, запас води. При цьому ми ще повинні були за таких обставин складати іспити! Я концентрувався і не звертав уваги на навколишнє. Були, звичайно, моменти, коли вибухи відволікали від підготовки. Але загалом усе обійшлося.
Важко сказати, яка подія цієї війни була важливою особисто для мене. Напевно, коли підірвали міст між селами. Залишилося враження, що війна – це руйнація. Війна обмежила наше життя, пересування. Тепер є місця, куди краще не ходити.
Батьки тривалий час були без зарплати, тому що її не виплачували. Влітку довго не було електрики, тому для приготування їжі ми користувалися газом, але холодильник не працював. Перебоїв із водою не було, тому що в криницях і свердловинах була вода. Із телефонним зв’язком були проблеми, але можна було знайти місце, де зв’язок був. Телефони заряджали в тих людей, у кого були генератори.
Усе пройшло, але я не можу сказати, що відчуваю себе в безпеці. Завжди тепер всередині присутня частка тривоги, страху, що можуть повторитися обстріли. Напевно, переговори політиків і нові домовленості щодо врегулювання конфлікту змогли б якось заспокоїти людей. Адже хочеться добре побудувати своє життя. Закінчити університет, знайти хорошу роботу, забезпечити себе та близьких. Адже щастя, коли в людини немає смутку, йому радісно і все влаштовує.
Війна багато чого нас навчила. Я усвідомив, наскільки важливо побути поруч із рідними і наскільки ці моменти цінні. Став менше безтурботно ставитися до свого життя, обмірковувати свої рішення і вчинки. Став впевненіше. Тому що є випробування, які ми проходимо, і цього не варто боятися.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
