Нам довелося покинути свою квартиру, у якій ми завершили ремонт і лише рік тому переїхали. Ми залишили речі, меблі, техніку, іграшки. Залишили все, щоб зберегти життя дітей.

Я перебувала на лікарняному. Прокинулась о п’ятій ранку від вибуху, який пролунав у Краматорську на воєнному аеродромі. Спочатку подумала, що мені це привиділося. Потім пролунали ще два вибухи. Я схопила молодшу дитину, почала її вдягати. Розбудила старшу доньку і наказала вдягатися, хоча не розуміла, куди бігти.

Дитина прокинулась, і я сказала, що пролунали вибухи та потрібно вдягатися. Найстрашнішою була ніч, коли в місті знову пролунали вибухи, і дитина прокинулась перелякана.

Це дуже важко - залишити все, що у тебе було. Я досі плачу, коли інші люди нам допомагають. Ви колись раділи новій подушці чи простирадлу? А ми раділи. Те, що раніше було елементарним і непомітним, стало життєво необхідним. І досі важко боротися з труднощами, щоб у моїх дітей було що їсти, де спати, що вдягати і хоча б трохи радості у житті.

Так, їжі не вистачало. Не було води і грошей, щоб її купити. Інколи грошей не вистачає навіть на їжу.

Ми виїхали з мінімальною кількістю речей.