«Все наше налагоджене життя ми залишили війні»

Варнавський Олексій, 15 років, Міловська гімназія, с. Мілове

Есе "Один день"

Для мене літо 2014 року повинно було стати яскравим на враження, адже, нарешті, ми з родиною збиралися поїхати на море. Я був тоді маленьким хлопчиком, але те почуття радості, коли зрозумів, що побачу море, я пам’ятаю й нині. Можливо для когось це занадто банально, сьогодні вже навіть Єгиптом чи Турцією нікого не здивуєш, не те, що б морем десь у Кирилівці, але така була моя дитяча мрія – бачити безмежні водні простори, занурюватися в хвилі, вдихати солоне повітря. І, взагалі, це повинно було бути літо, а, значить, канікули. Чого б ще бажати в моєму віці?

А потім прийшла вона…Жорстока, кривава, руйнуюча все на своєму шляху – війна. Для нас малих раніше це слово існувало лише у фільмах, на уроках з історії та літератури. Але все змінилося.

Знаєте, як говорять, що «життя розділилося на «до» і «після»? Так відбулося і в моїй родині, в моєму рідному краї, в моїй Україні. Стабільне мирне «до» та забираючи все навкруги «після».

Коли для мене все змінилося? Коли я зіткнувся з новою реальністю? Це був день із життя «після». З самого ранку ми чули вибухи та перестрілку. Хоча…. Звуки війни вже стали для нас звичними. Я був малим, але зрозумів, що у моєї хрещеної вчора вбили чоловіка, що сьогодні вранці у друзів моїх батьків не стало будинку.

Снідали ми мовчки. А що говорити? Говорити можна було лише про канонаду, про те, як всім страшно, про те, як люди ховаються у підвали, про смерть. Тому ми і мовчали. А потім ….потім увесь день ми збирали речі.

Ввечері все наше налагоджене життя залишили війні. Сказати, що ми сумували чи плакали – нічого не сказати. Війна забрала затишний будинок, друзів, улюблені речі, мрії. Цей день я пам’ятаю до дрібниць, тому що саме тоді розбилися мої мрії.

Чи можна вмістити життя в одну машину? Мабуть, це питання ставили собі, коли від’їздили. Чи повернемось ми? Чи побачимо рідних, друзів? Що буде з будинком? Як звикнути до нового життя? О-о-о, питань було чимало.

Це була довга ніч. Як символічно: ми їхали вночі, розсікаючи темряву, не бачивши, що попереду. Ми не знали, що чекає на нас. А позаду залишався рідний Первомайськ.

Після того дня пройшло вже досить багато часу. Ми оселилися в Харківській області, знайшли нових друзів, здійснили старі мрії і побудували нові. Так, мрія моя здійснилася, батьки відвезли мене на море, але розпач того малого мене пам’ятаю й нині.

Щодо нових мрій, точніше мрії (вона одна у нас на родину), то тут все просто. Ми хочемо миру. А знаєте, що для таких, як я і моя родина мир? Це можливість повернутися додому. А ще краще, мир – це ніколи не втрачати місця, яке ви називаєте «домом».