Я був вдома неподалік Охтирки на Сумщині. Бачив, як їхали танки, як вибухав міст, чув гучні звуки. Все було страшно: вибухи, танки, невідомість. Стріляли зовсім поруч — всього за 8 кілометрів. Вибухи руйнували будинки, сараї й гаражі.  

Я зрозумів: потрібно виїжджати. У мене не було свого транспорту, а моя мама не ходить, тож треба було знайти, хто її вивезе. Попросив у знайомого машину. Міст підірвали, дорога через Тростянець була складною - там стріляли, багато пошкодженої інфраструктури: гаражі, сараї. Були заметені дороги, рухатися було дуже важко. Зараз я безробітний і доглядаю за матір’ю. Ми живемо в Полтаві. 

Згодом я звик до війни, але страх залишався. 

Я бачу своє майбутнє хорошим, щасливим і цікавим. Вірю, що все налагодиться, і після цієї війни буде можливість повернутися до нормального життя.