50-річний Василь Смутило загинув 17 березня 2024 року у Миколаєві. Того дня він забрав невістку з курсів масажу й разом вони поверталися автівкою додому, коли російська ракета влучила на проїжджу частину дороги. Невістку із осколковими пораненнями госпіталізували. Василя також, проте врятувати його життя не змогли.

Врятувати його життя не змогли

Василь Смутило народився у селищі Товсте на Тернопільщині. Закінчив школу із золотою медаллю. У Миколаїв приїхав у 1991-му, вступивши до Миколаївського національного аграрного інституту (згодом – університету). Став першим президентським стипендіатом вишу. Здобув фах економіста бухгалтерського обліку і фінансів. Працював у альма-матер на кафедрі бухгалтерського обліку. Згодом – провідним економістом у банківській сфері. Також був фінансовим директором підприємства «Нові технології».

Ще зі студентства Василь цікавився футболом. Був капітаном команди. Здобував нагороди. Вболівав за «Динамо». Останні роки любив грати у футбол на смартфоні.

Від початку повномасштабного російського вторгнення допомагав Збройним Силам України. Для підрозділу, де служить син, допомагав зібрати гроші на авто.

«Для мене він був прикладом – людини, батька. Він був люблячим татом, у міру суворим. Був відповідальним, веселим. Не було такого, щоби тато міг не міг вирішити: чи для сім’ї, чи для інших людей. Був дуже розумним, ерудованим. Характер мав упертий, але проявляв також гнучкість. Тата знало багато людей, для багатьох він став рідним. Як казало чимало моїх друзів: він замінив їм батька або був другим батьком. На нього завжди могли розраховувати друзі, бо знали – він не підведе. Тато завжди був готовий допомогти, жертвуючи собою. Він був чуйним і дуже лагідним у ставленні до чужих дітей, так і не дочекався своїх онуків... Дуже любив тварин. Він був надзвичайно світлою людиною. Про це свідчить і та велика кількість людей, які прийшли провести його в останню дорогу. Ця втрата непомірна для нас. З татом ми втратили частину себе, яку нічим не замінити. Мій тато завжди був патріотом своєї країни й пишався тим, що я у ЗСУ», – сказав син Дмитро.

«Це була чесна людина. Добрий, відповідальний, справжній, цікавий. Зустрілися у магазині під час війни, телефонами обмінялися, щоби ще побачитися. А тепер уже ніколи», – додав колега Максим.

У Василя Смутила залишилися батьки, сестра, дружина, син та донька.

Історія з instagram каналу Victims of russia.