Змінилось все. Маленькій донечці довелося навчитись бинтувати відкриті рани і самій готувати на відкритому вогнищі. Добувати харчі та працювати за їжу.

Переоцінились буденні цінності. Наша родина жила в прикордонному селі за 5 км від орків. В окупації та знущанні 8 місяців прожили. У нас забирали все: худобу, техніку, авто.

Дідусь - онкохворий інвалід. Маму контузило, тата поранило. Дім вщент зруйнували. Не лишилось цілої й цеглинки.

У селі був колгосп та склад з зерном, зерно вивезли, а що не змогли - забруднили гноєм. Корів випустили та розстрілювали. Грали в живі мішені. Чоловіків не випускали з будинків. Не давали зв'язуватись з рідними. Кого вбивали - заставляли хоронити у дворі та мінували те місце. Більше півроку майже без води, світла, газу та медикаментів.

Хліб виявляється такий смачний, коли його куштуєш раз у місяць, а просто помитись у теплій, сухій, світлій кімнаті та лягти в чисту постіль - це справжня насолода.

Було дуже болісно та страшно, коли горів дім під час скидання бомб з бомбардувальників. Бачити, як твої діти тікають від польотів, страшно.