Я колишня завідувачка дитсадка. Зараз пенсіонерка. Очолила раду ветеранів, зберегла будівлю. 

Жили ми і не багато, і не бідно. Ми з чоловіком обоє - пенсіонери. Все в нас було: дві кізки, курочки. Не заможньо, але життя було нормальне. 

Коли прийшли до нас «гості», то нам стало дуже «весело». Ми живемо по центральній вулиці, почали їхати танки, БТРи. Потім зайшли «днрівці», мабуть, обколоті, і зеки з автоматами, з гранатами. Вони знущалися, як хотіли. Дайте і сир, і мед, бо у нас меду трохи було в бочці, і випивку, примушували випивку куштувати. Нам же треба на розтирання, для чого мені її пробувати? "Мать, пробуй!". І шоколадки в рот. Горілку їм винеси, щоб у них були запаси. Фарбу. Малювали, двір обмальований - «Донбас». 

На Великдень ми виїхали. У нас була колона тисяча машин біля Білої Криниці. 

До нас заселилися орки. Нас звільнили 4 жовтня, і за два тижні чоловік повернувся. Каже мені: "Жити у нас немає, де". Були прильоти. Стінка конюшні і стінка хати у нас відпала. Я саме в лікарні була. Хата була без покрівлі, половина кухні літньої. 

Стали мурувати потрошку. У нас стара будівля. Один камінь, а середина -  то саман. Відбудували трохи, слава Богу, і це ми в одній хатці сидимо. А тут, де парове опалення, все зняте. Де кухня і веранда - все затекло. Комусь пощастило, що взагалі житло ціле. А ми не можемо нічого перекрити. Все затекло. Добре, що дали брезенти.

У нас газу немає. Світла у нас немає з березня. У березні вони як зайшли до нас, то у нас світло як вибило, так досі й немає. Хочеться, щоб діти повертались, щоб був інтернет, інакше як вони будуть навчатися? Є такі, хто не хоче з міста повертатись, з Кривого Рогу. Роботу собі познаходили. А такі, що повернутись хочуть додому, немає умов. Добре, якщо генератор є. Але генератор теж треба заливати паливом. 

Вода у нас технічна. Світла ж немає. Є люди, у яких хати повністю розбиті. Що їм робити? Я, як депутат селищної ради, зробила для себе картотеку тих, хто сильно постраждав. 

У мене брати у москві двоюрідні, тітка рідна моя там була. Телефонує брат: "Люб, привет. Как дела? Не переживай, ето спецоперация, она чуть-чуть - и пройдет". Ми вже перейшли майже на нецензурні вирази. А сестра двоюрідна у Новій Каховці була. Вона проросійська. Поїхала в москву, їх запросили. Все - більше ми не спілкуємось. Стосунки у нас уже зруйновані. 

Сестра рідна у Бериславі, буде їхати у Кривий Ріг. Дочка там. Обстріли за обстрілами. Берислав і Херсон страждає - лікарі в Олександрівку переїхали. Немає світла, дають там на якусь годину. Немає води. Дуже тяжко.