На початку російського вторгнення я з моєю родиною проживала в місті Суми. Вранці о 7 ми дізналися про бомбардування наших міст, негайно почали збиратися до нашого будиночку у селі в 40 км від Сум. Пізніше ми дізнались, що через годину після того, як ми покинули місто, там вже стояв російський блок пост і вони розстрілювали автівки мирних мешканців, хто намагався виїхати з міста.

Місто опинилось в блокаді. 

В нашому літньому будиночку, куди ми виїхали із Сум, немає газу. Потрібні були дрова для опалення, котрих в нас не було. Ми різали сирі дерева в ближній посадці, вони погано горіли в пічці, і ми дуже мерзли, а їжа готувалась довго. Наше село також опинилось в блокаді, і ближнє невелике містечко, то ми майже не мали що їсти, тільки овочі з погреба і трохи крупів що взяли з дому.

Почались бомбардування містечка поруч з нами, було дуже страшно, це 5 км від нашого села.

Також день і ніч працювала артилерія, ми бачили вогонь вночі і боялись, що будуть стріляти по нас, але минулося. Російські танки почали заходити в села в нашому районі, і майже зайшли і в наше, але застрягли в лісі, хлопці перекрили їм дорогу поваленими деревами. І потім їх знайшли наші військові.

Тільки пізніше ми дізналися, якої страшної долі ми уникли, що росіяни наробили в інших селах навколо.

Наше село і містечко біля нього опинилось в блокаді, продукти відразу зникли з магазинів. Ми трохи запаслися заздалегідь, але харчі швидко закінчувались - нас було троє і собачка. Хліба не було, пекли свій або коржики. Овочі їли з власного погреба на дачі. 

Ми живемо разом. Дитина пережила великий стрес, та і ми з чоловіком також. 

Коли ми приїхали по морозу на дачу, наші сусіди по селу дали нам два мішка сухих дров на розпалку. Люди по селу збирали харчі і все, що потрібно, для місцевої тероборони. Хлопці пиляли дерева в лісі, щоб перекрити дорогу російським танкам. Коли в містечку з'явились продукти, люди не бились за ними, а чемно чекали в черзі, не сварились.

Те ж саме було і в банках, коли видавали готівкові гроші, люди були дисципліновані і розуміли один одного.

Я навчаю діток англійської мови, репетитор. Професію не міняла. 

Речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року - це малюнки моєї доньки.

В перший день війни, коли ми приїхали в холодний будиночок в селі, вона сіла і намалювала два чорно-білих малюнки з зображенням українського затишного села, квітів і дівчини з коромислом.