Прокинулася я біля п’ятої ранку від перших вибухів. І почалося. Найстрашніше, що обстрілювали житлові будинки. Я жила два місяці в метро. 

Спочатку продуктів майже не було в магазинах. Нам дуже допомагали волонтери, вони привозили продукти, в тому числі гаряче харчування. Потім у мене захворіли нирки - я поїхала до Полтави, і досі тут. Це найближче місто біля Харкова, де  тихо.

Наймала волонтерів, вони мене вивезли. Важко було знайти житло в Полтаві та заробити кошти на життя. 

Працюю на віддаленій роботі. Діти повернулися до Харкова, бо не змогли знайти роботу в Полтаві.

Я думаю, що війна завершиться наприкінці літа цього року. Мрію, щоб був мир, і я буду в Харкові продовжувати працювати, жити в себе вдома. Нікуди не буду виїжджати.