Мені 78 років, я проживаю в місті Слов’янську. Нікуди не виїжджала, весь час вдома. Діти виїхали під Київ, а я подумала, що буду тут чекати, поки все закінчиться. Добре, що діти там хоч роботу знайшли. А тут роботи їм немає.

Ліки я купляю. Світло, газ і вода є – не так, як у 2022 році. Тоді газу не було, світло вимикали. Води теж не було - її привозили в бочках, і ми ходили набирати.

Шокувало все. Ввімкну новини, дивлюся – і все мене шокує. А от як передають, що наші хлопці цих рашистів виганяють, то на душі радісно стає.

Пенсію отримаю, таблеток куплю – ось так і живу. Зранку прокинулась – і слава Богу. Ввечері лягаю і молюся… Головне - щоб мир був, тоді й майбутнє буде.