Карпишинець Максим, 11 клас, Верхньоворітський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Софії Малильо

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сличко Тетяна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Двадцять чотири…Здавалося б, звичайне число. Чи міг хто-небудь з нас подумати колись, що воно буде асоціюватися в нас з жахливим, повним болю та страждань явищем -війною. Того дня, в лютому 2022 року, росія, про яку багато хто  думав, що вона  друг чи брат, підло напала на нашу державу.

Близько четвертої години за київським часом президент країни-агресора оголосив про «спеціальну воєнну операцію». Так вони продовжують її називати донині, бо за своєю брехливою природою не здатні назвати чорне чорним, а біле білим.

Та всі ми  з вами розуміємо, чим це є насправді. Так розпочалася війна, нова сторінка історії, період відчайдушної боротьби за свої традиції, культуру,за право вільно жити на рідній землі. Відтоді вже пройшло доволі багато часу, і наша країна, як і кожен з нас, пройшла складний та довгий шлях, про який неможливо мовчати.

Вже за кілька хвилин після проголошення  війни українці почули вибухи ракет і снарядів. Ними росія цілила не тільки по військових штабах, аеродромах, а й, забувши про всі правила ведення бойових дій, влучала по цивільних.  

Увесь світ спостерігав, як «друга армія світу» намагається захопити нашу столицю. Більшість країн вважали, що Україна протримається максимум три  дні, але їхні очікування не справдилися,  українці дотепер  продовжують виборювати свою незалежність.

За час боротьби трапилося багато подій, кожна з яких варта уваги, але не вистачить і декількох років, щоб розповісти про все.

Тож я хочу згадати про події , про які неможливо забути. Буча…Тут окупанти показали своє справжнє єство, вкотре довели, що вони безжальні й кровожерливі вбивці, для яких людське життя нічого не значить.

Тут вони розстрілювали цивільних, катували, ґвалтували та влаштовували сафарі на українців.  

За час окупації росіяни вбили понад 637 цивільних. Та, на жаль, це не єдине місто, де трапилося таке жахіття: Маріуполь, Гостомель,  Ірпінь – міста-герої, що назавжди залишаться у памʼяті, як доказ звірств росіян  та сміливості й супротиву українців.

Варто усвідомити, що ми також певним чином причетні до цього.

Ми слухали російські пісні, дивилися їхні  фільми та серіали, розмовляли мовою окупантів. І це було ніщо інше, як ретельно продуманий план, адже все,  випущене «на болотах», вбивало нам у голову думки про велич росіян та власну меншовартість. Це явище набуло такої сили, що навіть тут, на заході України, було нормальним  спілкуватися  російською мовою.

І насправді страшно вчиняти подібні помилки, але ще страшніше не взяти  з них уроку, не виправити їх.

Розпочавши загарбницьку війну, росія винищувала всеукраїнське та розпалювала вогонь пожеж. Але разом з тим вона знищила всі наші думки про те, що росіяни -  могутній  народ, а в серцях кожного з нас запалало полумʼя боротьби за все, що є рідним.

Та усвідомлення прийшло не тільки до нас.

Світ, що на початку не давав українцям шансу, побачивши все, на що здатна росія, зрозумів, що ставлячи на українцях хрест, він заганяє в могилу всі світові уявлення про мирне й безтурботне життя. Адже наша держава є щитом, який захищає увесь цивілізований світ від загарбницьких російських лап.  Тисячі санкцій було впроваджено проти російської влади, олігархів та громадян.

І поки вони нарікали на всіх навколо і кричали, що їх утискають, Україна продовжувала рухатись вперед. Вона встановлювала міцні звʼязки з лідерами наймогутніших держав і стала країною, про яку говорять у цілому світі.

Війна – жахіття, яке, на жаль, стало для нас реальністю. Сотні дат та чисел,  і в кожному закарбовано мільярди почуттів, переживань, емоцій та героїчних вчинків. Це  довгий шлях, це час,коли українці, у яких ніхто не вірив, довели свою мужність, хоробрість та людяність і стали тим народом, про який будуть згадувати довгі століття.

Ми продовжуємо відлік днів війни. Не знаємо, скільки триватиме вона. Та, я впевнений, що зрештою  кожен причетний росіянин і всі, хто їх підтримує, не уникнуть покарання. На цьому важкому шляху в нас попереду -  світло!