Ушкало Ганна, студентка 2 курсу ВСП «Путивльський фаховий коледж Сумського національного аграрного університету»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борисенко Ольга Леонтіївна

Війна. Моя історія

Всі ми знаємо, що слово «війна» асоціюється у людей з чимось поганим, страшним і жорстоким. Але до сьогодення ніхто навіть уявити не міг, як зміниться життя кожного українця. Такі страшні муки, біль та страждання дуже тяжко переживати. Двадцять четверте лютого запам’ятається в пам’яті усього людства назавжди, це страх і загибель тисячі цивільних людей, дітей та військовослужбовців, руйнування міст, сіл та домівок.

І все це принесла нам сусідня країна – Росія. Я навіть уявити собі не могла наскільки все серйозно, моя родина та я були настільки шоковані цією новиною, що не знаходили собі місця.

Моя історія починається так: усі в моїй родині прикидаються дуже рано, але я чомусь тоді спала трішки довше. Моя, тепер уже покійна, мама поралася по господарству, а тато розпалював піч. І тут забігає мама зі сльозами на очах і говорить, що почалась війна!

Я прокинулася від гучних вибухів, які було чути за річкою, на годиннику була сьома ранку, а телефон уже розривався від купи дзвінків та повідомлень від друзів та близьких, а також каналів у Viber і Telegram.

Ми всією сім’єю з жахом дивилися по телевізору, як на нашу країну наступають російські війська. Саме в цей день мій брат мав повернутися на службу, бо був у відпустці. Йому було дуже важко залишати нас, бо мало що могло б статися, але він все-таки мусив поїхати.

Мама та я молилися, щоб він доїхав живим та неушкодженим. Не зводячи очей з екрану телевізора, ми слухали кожне слово, що говорив телеведучий новин, і боялися, що цей день може бути останнім.

І з того моменту все наше життя і життя мільйонів людей кардинально змінилося. Війна забрала почуття безпеки і спокою, тепер щоразу, коли чути вибухи, ми знаємо що потрібно робити, куди йти та що із собою брати.

Відтепер звичні на наш погляд повідомлення «Як ти?» перетворюються на величезний прояв любові і переживання за близьку людину, і дуже хочеться почути відповідь, а ще краще голос цієї людини.  

З цього моменту наша сім’я стала більш дружньою та стриманою, люблячою та турботливою, всі розуміють і допомагають один одному більше, ніж коли-небудь, бо під час війни може статися те, чого ніколи не очікував.

Саме це і сталося, я обіцяла своїй мамі, що вона доживе до тих днів, коли буде мир і спокій в країні, але хвороба її поборола… І нам її дуже сильно не вистачає. Мама була частинкою мого серця.  

Навіть у період війни країна почала робити все можливе для нашої безпеки. Наприклад міста, які були зруйновано – відбудовуються, якщо вимкнули світло – вмикають генератори, коли починається атака в повітрі, зроблена карта повітряних тривог, а також різні застереження під час обстрілу, щоб люди могли себе опанувати і правильно діяти в ситуації.  

Коли закінчиться війна, то як раніше вже не буде ніколи. Не буде тих людей, які були поруч, не буде того улюбленого місця, де гуляли вночі. У нас залишиться той страх, переживання та біль в очах, які нас морально вбивають.

Але якщо мислити позитивно, то всьому прийде свій кінець, і в далекому майбутньому ми, наші рідні та друзі будемо жити і робити все для того, щоб наша країна процвітала і ніколи не здавалась. Вірю, що до перемоги вже близько, ми все зможемо і все подолаємо. Слава Україні!