Козяр Максим, група 301, Нетішинський професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ковальчук Світлана Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Майже три роки минуло з того моменту, коли світ навколо мене змінився назавжди. 1000 днів війни – це не просто час, це етапи мого життя, що відкрили нові грані реальності, перетворили мої страхи на силу, а сумніви – на віру. Кожен день – це боротьба не тільки за землю, за мир, але й за себе, за своє майбутнє, за гідність свого народу.

З початком війни я опинився на роздоріжжі. Спочатку був шок і страх, адже війна завжди здається чимось далеким і абстрактним.

Здавалось, що такі події відбуваються десь у новинах, у фільмах, але ніколи не зачеплять тебе особисто. Однак реальність виявилася іншою. У перші дні війни багато моїх знайомих і рідних були змушені залишити свої домівки, і тоді я почав розуміти, наскільки це все серйозно. Пам'ятаю, як здавалося, що завтра все закінчилося, що це лише тимчасові труднощі.

Проте дні повернулися на місяць, а місяць – на роки. Кожен день війни став новим випробуванням. Це не лише фізична загроза, а й психологічний тиск.

Щоденні новини, повідомлення про втрату, руйнування – усе це спочатку вибилося з колії, але виробився інший механізм реакції. Відчуття безпорадності змінилося на рішучість. Я зрозумів, що кожен може і повинен зробити свій внесок, навіть якщо це здається маленьким кроком. Так я почав волонтерити.

Спочатку це були прості речі – збір гуманітарної допомоги, інформаційна підтримка, допомога переселенцям. Але з часом я побачив, наскільки важливо бути частиною більшого руху.

Цей шлях був нелегким. Війна вимагає перегляду цінності, переваги та ставлення до життя. Друзі, з якими ще щось давно ділилися мріями про майбутнє, пішли на фронт. Деякі з них більше не повернулися. Це рани, які ніколи не загояться. Але разом із цим приходити і розуміння, наскільки ми сильні, коли єдині. Війна об'єднала нас як націю. Я бачу, як люди, які раніше ніколи не думали про громадську діяльність чи про допомогу, зараз віддають усі заради спільної мети – перемоги.

Ці 1000 днів навчили мене багато чого. Я навчився цінувати кожен момент, шкірну людину поруч. З'явилося розуміння, що навіть у найтемніші часи можна знаходити світло.

Це світло – в людях, у їхній взаємодопомозі, в підтримці, яку вони дарують одному. Змінилися і мої погляди на майбутнє. Якщо раніше я думав про особисті досягнення та амбіції, то тепер на перше місце вийшли спільні інтереси. Моє майбутнє нерозривно пов'язане з майбутньою моєю країною.  Я усвідомлюю, що цей шлях ще не закінчено. Попереду – нові випробування, нові виклики. Але тепер я знаю, що зможу їх подолати. Ця війна навчила мене, що життя навіть триває в найскладніших умовах, і саме від нас залежить, як ми його проживемо.

Ми можемо вибирати: або зануритися в страх і безнадію, або знайти в собі сили йти далі, заради майбутнього, заради тих, хто вірить у нас і хто вже віддав усе, щоб це майбутнє стало реальністю. Тепер я дивлюся на світ іншими очима.

Ці 1000 днів війни – це мій шлях до розуміння власної сили, сили мого народу та важливості єдності. І я впевнений, що кожен наступний день наближає нас до перемоги, до того, щоб знову побачити мирне небо над головою..