З 2014 року в нашому місті було гучно - ми сиділи в підвалі. Хлопці спершу вважали, що це гра, а зараз вони все розуміють: війна - це страшна реальність.

Ми були вдома, і з кожним днем ставало страшніше та гучніше. Газу і води не стало. Діти дуже боялися, у молодшого сина почалися проблеми зі здоров’ям.

Коли покидали свій дім, ми не розуміли, куди їхати, на скільки, що буде далі. Кожен вибух змушував дітей ховатися, боятися.

У місті не стало газу, воду давали раз на декілька днів, а потім зовсім припинили постачання. Багато речей залишилося вдома, у рідному місті, але безпека родини була важливішою за майно.