Серицька Любов, 11 клас
КЗ “Есхарівський ліцей” Новопокровської селищної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Русанова Валентина Андріївна

Війна. Моя історія

Ранок. Будильник ще не почав свою мелодію, але я вже прокинулась. Працює телевізор, гніваюсь через шум, але, розплющивши очі, розумію, що батьки слухають новини. На годиннику близько п’ятої години ранку. Мати і тато збентежені, а я не розумію, що відбувається. Раптом вибух… Вікна задрижали. Ще один! На вустах застигло німе питання: “Що це?!” Вмикаю телефон і читаю перше повідомлення: “Почалася війна…”

На душі стає млосно, тривога розливається по тілу. Усвідомлення того, що відбувається, прийде пізніше. А поки що батьки весь час розмовляють по телефону, щось вирішують. В очах тата помітно сконцентрованість, а в маминих – тривога. А в моїй голові роються питання: “Чому?” , “ За що?”, “Що буде далі?”. Але відповідей немає.

Цей день став початком чогось жахливого й незворотнього. Не вірилося, що це відбувається з нами, була надія, що все скоро скінчиться. Але ні! 24 лютого 2022 року… Ця дата стала для всіх українців кривавою, чорною. Це початок боротьби за ідентичність, яка зобов’язана раз і назавжди довести всьому світові, що ми вільна нація зі своїми традиціями, звичаями та обрядами…

У перший день війни приїхала сестра з чоловіком з Харкова. Протягом двох місяців ми жили в одній кімнаті вп’ятьох з собакою. Підтримували один одного, допомагали. Щодня прокидались із спільною думкою: “Це все скоро скінчиться”. На жаль, пройшло майже два роки, а війна досі триває.

… Зараз я на важливому етапі свого життя, який є трампліном у майбутнє. Одинадцятий клас потребує завзятої праці, терпіння та концентрації думок. А в умовах війни все це множиться на два. Незважаючи на сирени, вибухи, відключення світла, я впевнено йду до своєї мети. Наполегливо готуюся до екзаменів. Війна не спинила мене, а навпаки дала поштовх працювати ще плідніше.

Безперечно, війна розділила моє життя на “до” і “після”. Вона відібрала у мене дитинство, а у батьків декілька років життя. Ми почали по-справжньому цінувати дрібнички. Вже не звертаємо увагу на речі, які раніше здавалися кінцем Всесвіту. Особисто я тепер ціную кожен момент життя. Треба жити тут і зараз.

Отже, життя продовжується, продовжується і моя історія, а якою вона буде, залежить вже від мене.