Юлія Семінько, 11 клас 
Липівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів
Вчитель, що надихнув на написання есе: Хименко Юлія Анатоліївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це дуже складна і страшна річ… Це історія жахів та болю, страждань і невідомого майбутнього. Вона приносить горе, втрати, біль, невизначеність. Але також може показати, як важливо бути разом, підтримувати один одного, бути поряд і залишатися сильними. Мені 16 років, але за 1000 днів війни я пройшла шлях, який змінив мої погляди і допоміг зрозуміти, що потрібно цінувати кожну хвилинку нашого життя.

Я пам’ятаю, коли була ще маленькою, то бабуся розповідала мені як вона разом зі своїми рідними переживала Другу світову війну та Голодомор. Про ті жахливі події , про те, як вони босоніж втікали з палаючого міста. Нічого не змінилося і зараз, історія повторюється.

Все почалося 24 лютого 2022 року. Я прокинулась і почула звістку, яка шокувала. В нашому селі панував спокій, але в новинах повідомляли про війну, яка почалася в Україні. Я не могла повірити, що це сталося. Але відчула той справжній страх і безпорадність. Пам’ятаю, як завмирало моє серце, коли я чула вночі гуркіт проїжджаючих танків та свист над головою. Моя родина і друзі були налякані, тому я відчувала, що повинна щось зробити, щоб допомогти.

З часом я зрозуміла, що просто сидіти вдома — це не вихід. Тому почала волонтерити разом з іншими дітьми та дорослими. Ми збирали їжу, одяг, іграшки та інші необхідні речі для людей, які постраждали від війни. Це було важко, але дуже важливо.

Також у школі  ми працюємо над проєктами, проводимо ярмарки, акції. Я зрозуміла, що разом ми можемо зробити більше, ніж поодинці, що навіть маленька допомога може змінити важкий день.
Коли я дізналася, що у нас буде акція на підтримку військових, то вирішила організувати концерт у нашій школі. Ми запросили всіх учнів і їхніх батьків. Разом ми співали пісні, читали вірші і розповідали про наших героїв. Зібрані кошти ми передали на допомогу військовим. Ця акція об’єднала нашу школу, ми всі відчули, що робимо щось важливе.

Я постійно читаю новини і дізнаюся, що відбувається в нашій країні. Слухаю історії людей, які воюють на фронті. Їхня мужність і готовність боротися за нашу землю справді вражають. Це надихає мене ще більше допомагати.

З часом я навчилась більше цінувати життя. Зрозуміла, як важливо бути з родиною і друзями, підтримувати один одного у важкі часи. Я почала більше цінувати прості радощі: прогулянки в парку, спільні вечері, усмішки близьких, зустрічі з друзями. Кожен день став особливим.

Сьогодні, після 1000 днів війни, я дивлюся назад і розумію, що цей шлях був непростим, але він навчив мене багато чого. Навіть у найтяжчі часи важливо залишатися людяною, допомагати іншим і вірити у краще майбутнє.

Я пишаюся тим, що я — частина спільноти, яка не залишилася осторонь. Ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. 

Мій шлях триває, і я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі труднощі. Я вірю, що наші зусилля приведуть до миру, і ми знову зможемо жити в спокійній і щасливій країні. І хоча сьогодні я ще учениця, проте завтра стану творцем щастя свого народу. Перемагає завжди добро. Я вірю, що мою країну чекає світле майбутнє. Вона обов’язково підніметься з руїн, розправить широко свої крила та полетить вільним птахом у щасливе майбуття.

Справжнє відчуття незалежності , національної гідності залікує рани битв, образ і принижень. А наше життя буде схоже на легкий , світлий вірш, що його рядки освячені любов’ю до рідного краю.