Вазіян Крістіна, 9 клас, Філія "Вигінська гімназія з дошкільним підрозділом" опорного закладу "Бритівський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Данилюк Людмила Степанівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це погано. Війна – це страждання невинних. Війна – це і біль, і страх, і смерть. Війна – це гіркі сльози матерів за своїми синами та доньками. Війна – це діти, що залишилися без батьків. Війна – це зруйновані, покинуті домівки, де ще вчора могла вечеряти родина. Війна – це мільйони зруйнованих життів і ця кількість жертв зростає з кожним днем. По своєму війна зачепила кожного українця, але зачепила, вдарила і далі б’є якомога сильніше.

Село, де я мешкаю досить маленьке, але і у нас сталася велика трагедія. 6 січня 2023 року досить молодий хлопець отримав тяжке поранення. Лікарі боролися за його життя не один день та не одну ніч. Проте 25 січня він помер.

Він, Голяка Ігор, 1995 року народження, ще зовсім молодий, не встиг здійснити всі свої мрії, ще зовсім не встиг пожити… Йому вічно буде 27 років…У нього залишилася молода дружина з маленькою дитиною, а також старенька матуся. Для мене – це дуже трагічна історія, це не одна зламана доля, а одразу декілька.  І тому ми всі повинні об’єднатися і підтримувати один одного, для того, щоб одного дня знову зібратися всією дружною родиною вечеряти за одним столом. Здобувши право бути вільними і незалежними на своїй і тільки своїй Землі.

Війна, на щастя, не сильно зачепила мою родину і за це я щиро дякую нашим захисникам, що боронять Україну ціною своїх життів. 

Проте мені боляче дивитись та читати новини про те, що знову країна агресор застосувала проти нас балістичні ракети та шахеди. В моїй області зруйновано чимало домівок, багато загиблих, особливо боляче дивитись коли гинуть діти. Про себе в цей час думаєш, а якщо б я опинилася на їхньому місці, або хтось з моїх близьких, друзів?

В школі, в якій я навчаюся, проводиться доволі багато акцій на допомогу захисникам, до більшості з них я з родиною намагаємося долучитися.

Так, нещодавно, у нас в школі відбувся благодійний ярмарок, всі гроші з нього підуть на потреби ЗСУ. Мені приємно спостерігати, як з кожним таким ярмарком все більше і більше дітей приймає участь. Тому що всі ми розуміємо, що кожна копійка зібрана на допомогу нашим воїнам пришвидшує кроки до перемоги. Ми діти і ми не можемо взяти і стати на захист Вітчизни, але ми повинні допомагати, як можемо. Зараз ми в школі збираємо монетки, які обміняються у банку і підуть на реабілітацію наших воїнів, що були поранені під час війни. 

Також ми все ще збираємо кришечки від пляшок на протези нашим воїнам. Я з сім’єю назбирали цілу п’яти літрову банку. Це хоч і невеличкий внесок, але внесок у нашу велику Перемогу.

В цей нелегкий час важливо підтримувати один одного, стати один для одного міцною опорою і підтримкою. Адже ми не можемо знати, що чекає нас завтра, тож треба жити сьогодняшнім днем. Цінуйте близьких для вас людей, поки вони поруч з вами. Мирного усім неба! Чекаю Перемогу, як кожна дитина, як кожен українець! Нехай усе буде Україна!