Курогло Тимур, 9 клас, Березинський ліцей Тарутинської селищної ради Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе – Курогло Марина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Минуло вже 1000 днів від початку війни, і хоч я ще в 9-му класі, цей час змінив мене та мої плани на життя. Здається, ще зовсім недавно я просто ходив до школи, думав про навчання та свої захоплення, а тепер, коли війна вже триває так довго, я змушений дивитися на світ по-іншому.

Війна вплинула на кожного з нас, і я не є винятком. Але ці події тільки зміцнили моє бажання вступити до коледжу та продовжувати вчитися, щоб бути корисним своїй країні.

Коли війна тільки почалася, мій дядько вирішив піти на фронт добровольцем. Це було його рішення, хоча ніхто в родині не очікував, що він зробить такий крок. Він казав, що не може залишатися осторонь, коли країна в небезпеці. Спочатку я не міг цього зрозуміти — він мав хорошу роботу, сім'ю, а тепер все це покинув і пішов на війну. Але з часом я почав поважати його рішення ще більше.

Дядько вже став офіцером і зараз перебуває в Краматорську. Він рідко розповідає про те, що відбувається на передовій, але кожен його дзвінок для нас — це велика подія.

Його приклад дуже надихає мене. Він показав, що іноді треба робити складні рішення заради більшої мети. Коли я думаю про свого дядька, я розумію, що теж хочу бути корисним для своєї країни. Можливо, я не піду на фронт, але можу допомагати іншим шляхом — через знання та працю. Я вирішив, що після 9-го класу буду вступати до коледжу в Миколаївській області. Так як оборона Миколаєва в перші місяці війни була дуже надихаючою. Хочу вивчати щось, що буде корисним для відбудови цього міста та нашої країни вцілому. Можливо, це буде щось пов’язане з технологіями або будівництвом — професії, які допоможуть зробити життя кращим після всіх руйнувань.

Ці 1000 днів війни навчили мене багато чого. Я зрозумів, що життя може бути непередбачуваним, і треба цінувати кожен момент.

Зараз я більше часу проводжу з родиною, спілкуюся з друзями, допомагаю вдома. Також намагаюся не відставати в навчанні, адже це мій шанс на майбутнє. Я вірю, що освіта — це мій шлях до того, щоб зробити щось корисне для країни. Дядько казав, що важливо не просто боротися, але й думати про те, що буде після війни. І я хочу зробити свій внесок.

Війна зробила мене дорослішим, і хоч іноді було страшно, я зрозумів, що не можна просто чекати. Треба діяти, розвиватися і думати про майбутнє.

Мій план — вступити до коледжу і здобути професію, яка допоможе нашій країні відновитися після війни. Кожен з нас має свій шлях, і мій шлях починається саме зараз, у ці непрості часи. Мій дядько завжди казав, що важливо бути сміливим і не боятися труднощів, і я намагаюся слідувати його прикладу.

Війна — це час болю і втрат, але водночас це час для нових рішень і мрій. Мій шлях тільки починається, але я вже точно знаю, куди хочу йти — у майбутнє, де Україна вільна, сильна і мирна.