Хлань Назар, учень 9 класу Луківської гімназії Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Островський Леонід Леонідович

Моя Україна майбутнього

У кожного з нас одна єдина Вітчизна. В мене  -  Україна, і я про це ніколи не шкодую. Адже  народився в найкращій у світі країні. Я всім серцем люблю своїх земляків, родючі українські землі і безмежні простори. Вічними символами моєї Батьківщини стало блакитне безхмарне небо і золотаві пшеничні поля. Багата українська природа не залишає байдужим жодного  українця чи гостя  країни.

Я впевнений, що у нашої держави велике майбутнє.

Україну сьогодні знають не лише через вербу і калину, безкраї лани пшениці, гарних дівчат, Чорнобиль, борщ і вареники.  Знають Україну і як країну сталевих людей, що руками зупиняють танки,  збирають сотні мільйонів на озброєння для ЗСУ, відстоюють свою свободу і незалежність так безстрашно і відчайдушно, що увесь світ  завмирає в захопленні. Але за гучним словом “Герой” завжди  стоїть жива людина, якій також буває страшно, людина, яка втомлюється, буває сердитою,  іноді зневіреною у власних силах, не завжди до інших чутливою.

Ми далеко не ідеальні та не обирали для себе бути героями, але стали ними для усього світу. Be brave like Ukraine. Білборди з такими словами є в багатьох країнах. Це сказано про нас.

Вже півтора року йде повномасштабна війна, а українці не втрачають оптимізму. Ми  висміюємо ворога у найсмішніших мемчиках, ми продовжуємо стояти, хоча  втомилися і   іноді дуже хочеться заховатися від усього. Але ми стоїмо, віримо у Велику Перемогу. Ми знаємо, що Перемога неодмінно буде.

Бо кожен і кожна із нас щодня роблять усе можливе, аби це сталося якнайшвидше.

Щодня Україна  перемагає на різних фронтах: безпосередньо зі зброєю в руках, на волонтерській ниві, на інформаційному полі, перемагає тоді, коли ми жертвуємо гроші, власний час, гарячі серця  для перемоги. У нас не виникає жодного сумніву, що одного дня це неодмінно станеться. Україна переможе. Ми будемо разом її відбудовувати так само, як нині допомагаємо наближати перемогу. Ми живемо в історичні часи, які стануть поворотними.  Наші нащадки вже не потерпатимуть від цієї  дикої орди, а будуть плекати і мріяти про щасливе майбутнє.

Війна ставить на терези життя і смерть. To be or not to be — це для нас слова-рани. Я впевнений, що з цього пекельного досвіду народиться щось сильне, нова етика, потужний український голос про добро і зло.

Дивлячись на Україну і на всіх нас, українців та українок, я розумію, що за півтора року найстрашнішої війни ми зробили щось дуже важливе:  повернули собі себе і втримали нашу країну. Й зробили це відчайдушно, з надривом, голосно. Усі разом.

На мою думку, майбутнє України після війни не буде простим. Країна стикатиметься з великими викликами, такими як економічні труднощі, соціальні проблеми та політична нестабільність. Але український народ має сильний дух та великий потенціал для подолання цих труднощів.

Я бачу майбутню Україну після війни як країну, що змогла піднятися з попелу та стати прикладом для інших країн. Наша країна буде мирною, процвітаючою й сильною. Ми будемо мати сильну економіку, розвинуту освіту та науку, а також добре організовану систему охорони здоров'я. Україна буде відома своїми культурними цінностями та гостинністю  людей.

Люди всього світу матимуть за честь якщо не проживати в Україні, то хоча б її відвідати.

Отже,  майбутнє України після війни може бути викликом. Я бачу його як період відродження та розвитку. Згуртований український народ зможе подолати всі труднощі та побудувати краще майбутнє для прийдешніх поколінь.