Рябенко Ростислав

8-б клас, Червонослобідський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2

Вчителька, яка надихнула на написання – Овчаренко Людмила Миколаївна

Моя Україна майбутнього

Війна. Коротке й різке, ніби постріл, слово розірвало життя кожного українця не на два, а на три, як мені здається, нерівномірні шматки. Їх умовно можна назвати так: Раніше, Сьогодні та Завтра.

Життя «Раніше» закінчилося в нас 24 лютого 2022 року. До того ранку жилося добре і щасливо, спалося солодко і довго, мріялося масштабно і казково, працювалося та навчалося по – різному, але стабільно. Пори року змінювали одна одну по черзі, розмальовуючи Україну, здавалося б, звичними, але такими гарними фарбами: небо - насичено-синє чи ніжно-блакитне, пшеничні поля - золоті, жовті, інколи помаранчеві, калина та вишні - червоні або багряні, а зелених відтінків навколо стільки, що не перелічити! І так мало було темного кольору. Хіба що чорнозем запашний та родючий чи довга коса у прекрасної україночки… Все навколо було яскравим, наповненим життям. І здавалося, що так буде завжди!..

Про «Сьогодні» говорити найважче. Адже для когось воно вже не настало, для когось - розпочалося востаннє, а для декого стало другим днем народження. Зрозуміє той, хто прочитав найперше слово в моїх роздумах.

Війна… Злісно фарбує Україну у чорне, перекреслює минуле, спопеляє сьогодення, забирає майбутнє.

Сьогодні в кожній сім’ї - тато, дядько, брат чи просто сусід пішов на фронт. А ми, діти, навчилися розуміти більше, ніж учора. Тому поруч з дорослими так само вболіваємо, молимось, допомагаємо і мріємо.

Для мене українець вчора, сьогодні і завтра – це три різні людини, але з однією душею, наповненою щирим добром та любов’ю, з одним серцем, яке б’ється в єдиному ритмі з серцем воїна в окопі, захисника в тилу, волонтера, медика, рятівника. Для мене Україна вчора, сьогодні та завтра – це три різні держави, але з тими ж красивими, відданими, проникнутими патріотизмом людьми, які під розкішним синьо- жовтим прапором співають на повний голос та в унісон «Ще не вмерла України ні слава ні воля!». Нині, ніби в жахливому сні, чорно- білі кадри документального фільму про війну стали страшною реальністю. Але Україна – незламна, українські захисники – непоборні, тому моя країна майбутнього бачиться мені оновленою, переродженою, відбудованою та багатою. І це не просто пишномовні слова.

Наші захисники і захисниці сьогодні приймають великі муки в темних бліндажах та мокрих окопах, потерпають під вогнем, та дощем заради нас, своїх близьких та рідних, знайомих та незнайомців, заради нашого щасливого життя на рідній землі.

Їхні страждання не можуть бути марними. Міцна сила духу українців, непохитна віра в Бога і Перемогу, посильна допомога від інших держав – однодумців не залишать ворогу жодного шансу!

Ніколи раніше ми так часто не промовляли слово «мир» і «життя». Ніколи раніше ми не вкладали в ці два звичайні слова такого глибокого змісту і не відчували їхньої справжньої ціни. Після того, як Україна переможе ми, нарешті, повноцінно усвідомимо їхнє значення. Слово «мир» навіки стане головним сенсом нашого життя.

Зараз ми часто виготовляємо листівки бійцям на фронт, розмальовуючи які, прагнемо передати свою підтримку та повагу, підбадьорити, привітати і нагадати, що чекаємо їх додому живими та здоровими. А я сьогодні хочу словами намалювати Україну, за яку вони борються, і якою я її бачу після Перемоги. Моя мрія, надія і сподівання, щоб якомога швидше, а краще, щоб вже зараз, розгорнувши на уроці карту своєї країни, ми перестали вживати вислів «тимчасово окуповані території». Йдучи до порогу рідної школи, ми не боялися сповіщення про повітряну тривогу, а повертаючись додому сьогодні, твердо знали, що завтра обов’язково настане. І в нашому завтрашньому дні тато приходитиме додому з роботи щодня, втомлений, але щасливий. За Різдвяним столом у кожній оселі, у відбудованих містах і селах, збиратимуться великі родини, розгортатимуть подарунки, співатимуть різних пісень… Та головною піснею на кожному святі з кожних уст голосно і дзвінко лунатимуть слова: « Ще не вмерла України ні слава ні воля!».