Мерзликіна Олена, вчитель, Комунальний заклад "Харківський ліцей №64" Харківської міської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Це багато чи мало? 1000 днів – це не просто число, це ціла епоха. Епоха мужніх, незламних і вольових людей. Епоха болю, страждань і втрат. 1000 днів кожен українець лягає спати, читаючи молитви та обіймаючи рідних, як востаннє. Ця війна перевернула життя всіх моїх земляків. Кожна людина почала цінувати своє життя ще більше. І не важливо вже, якого бренду в тебе одяг, авто, прикраси, головне, що ти та твої рідні живі.

Прокинувся зранку, побачив рідних – і  вже на душі стає тепліше.

Війна змінила моє життя. Усі плани на майбутнє були зруйновані в один день. А тепер ми вчимося виживати. Виживати попри тривоги, шахеди та ракети. Наші діти знають усе про укриття: як ховатися, що з собою брати до сховку. Вони навчилися отримувати гарну освіту через екран комп’ютера. Але як же хочеться посидіти за партою та побігати  коридорами рідної школи.. Як хочеться просто поїхати на  прогулянку й не чути повітряну тривогу. Кожен день наше незламне місто Харків обстрілюють. Багато населених пунктів уже зникли, вони просто залиті кров`ю.

Скільки захисників і мирних мешканців загинули через цю кляту війну! І ніхто не може зупинити це страхіття.

Ранок українця починається з «донату». Кожен допомагає, як може: хтось відновлює будинки після вибухів, хтось годує людей, тварин, хтось допомагає фінансово, а хтось просто вислухає та скаже добре слово. І це вже допомога. Це кроки до нашої перемоги. Інколи читаєш новини і розуміє, що нічого гарного нас не чекає і руки зовсім опускаються, але ти згадуєш наших захисників,  молодих хлопців, які там, з окопу, атакують ворога, і розумієш-  треба вірити. Вірити у краще життя, у нашу перемогу.

Що ж буде з ними, якщо вони обернуться, а за їх спинами нікого немає, усі виїхали або перестали вірити в перемогу? За що їм тоді воювати?

Для мене, як і для більшості українців, зараз найстрашніше -  це втрата рідних. Коли починаються обстріли, обіймаєш донечку так сильно, як востаннє, і віриш у чудо. Віриш у наших захисників, що не долетить ця клята ракета, знищать її. Протягом війни було багато випадків, коли янголи-охоронці оберігали мою родину. За годину, за хвилину ми йшли з місця «прильоту» і залишалися живими.

Чуєш вибух- і зразу пишеш і телефонуєш рідним з одним питанням: ти в порядку?

Для харків`ян війна стала повсякденною реальністю. Не дивлячись ні на що, наше місто завжди зустрічає всіх чистими вулицями, яскравими клумбами та своєю нескореністю. Виїжджаючи ввечері в центр міста, інколи навіть забуваєш, що триває війна. Багато людей гуляють у красивих парках, фотографуються, посміхаються, заклади намагаються працювати та радувати харків`ян. І тут ти чуєш якийсь гул, думаєш, то машина, але ні, всю ілюзію про спокійне життя руйнує звук шахеда, який пролітає повз тебе. Це повертає в реальне життя, де ще досі триває жорстока війна.

Росія підло вдерлася до нас з війною. Ми знаємо: Україна переможе! Завдяки тим, хто зі зброєю в руках захищає нас і нашу свободу.

Зараз віра в наших захисників важлива , як ніколи. У їхніх руках – наше життя та щасливе майбутнє. А в наших – силах, єдність і підтримка для них! Ми все відбудуємо та повернемо наших дітей до мирного життя. Україна розквітне, засяє різнобарвними кольорами й завжди буде незалежною. Але ми ніколи не забудемо про ціну, яку за це заплатили! Дякуючи нашим захисникам, ми все ще живемо в нашій вільній, незалежній країні. Слава Україні!