Слободян Вероніка, учениця 8 класу Міцівецької гімназії Новодунаєвецької селищної ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Стельмах Майя Михайлівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

21 століття… Століття цивілізованого та гуманного суспільства, у якому діє верховенство права. Водночас - мирна, безконфліктна, аграрна країна - піддається нещадній воєнній агресії з боку «сусіда»…Про який договір про захист, яку відповідальність  тоді можна говорити…

Думаю, про відповідальність наших воїнів – захисників! Вони мають таку силу духу, якої не очікував ніхто. Вони своїми плечима, серцями та, навіть, життям боронять рідну землю, стоять за свій дім, родину, батьківщину.

Що ними рухає? Що мотивує? Необхідність нести відповідальність чи нав`язана поколіннями стереотипна поведінка? Давайте заглибимося…

Що рухало Остапом із повісті «Дорогою ціною» М.Коцюбинського до бунту? Впевнена, що необхідність боротися за своє щастя із Соломією… Щастя, яке так і не здійснилося, за яке заплачена обома, і Соломією, і Остапом «дорога ціна».

Хіба не необхідність боронити рідну землю та нищити ворога  рухала  Петром Колодубом  до усвідомлення "внутрішнього секрету", який робив його непереможним і безстрашним у бою. Ненависті до ворога власним прикладом і ціною власного життя навчили цього молодого командира  відважні та мудрі діди – перевізники…

Та й сам автор оповідання «Ніч перед боєм», про яке йдеться, – Олександр Довженко, теж мислив не стеоретипами… Його ціль життя була показати істину у кіно і на папері про славний український народ, про його подвиги у війні і в житті.

Звісно,  таке негативне суспільне явище,  як стеоретип,  присутнє у нашому побуті. Як-от: слабкі дівчата, нерозумні блондинки чи про хлопців, які не плачуть… Та ми інфомедійно грамотні. І про мову ворожнечі чули та вміємо ламати стеоретипи. Сьогодні дівчата теж служать у війську, рятують життя будучи бойовими медиками, волонтерять.

А мужні воїни зронять сльози над полеглим товаришем. І це не слабкість. Це сила внутрішнього стрижня справжнього чоловіка, такого, що бере на себе відповідальність.

На жаль,  ми проживаємо зараз сумну і трагічну  сторінку історії нашого народу.  Сподіваємося, що таких сторінок буде небагато, що ця пекельна війна триватиме  недовго… Та скільки отаких справжніх героїв,  простих людей із відважними серцями ми бачимо сьогодні. Це і гостроокі льотчики, які закривають небо. Це і артилеристи, яких називають «богами війни», безстрашні піхотинці, славні морпіхи, сильні духом  рядові солдати і мудрі офіцери, невпинні на захисті  нацгвардійці та розвідники, передові частини і тилове військо – кожен на своїму місці,  кожен професійно виконує свою роботу і свій обов`язок згідно клятви: «Служу народу України!».

Їхні подвиги варті того, щоб про них знали, щоб їх екранізували, зазнімкували чи записали. Ці подвиги ми маємо пам`ятати. Щоразу у молитвах просити Бога про їх захист, аби огорнув їх своїм омофором. Віримо: полеглі бійці стали ангелами і поповнили небесне військо, далі обороняють нас.

Для кожного з захисників важливі слова,  які говорив  капітан Петро Колодуб: «Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ?» Ось у чому наш стрижень! Це моя суперсила. І кожного з нас! А ще це, на жаль, відповідальність….