Ми втратили роботу, друзів, родичі залишились у Херсоні. Декілька разів після деокупації поверталися та намагались пристосуватися до життя у рідному місті.

Коли війська зайшли до Херсона, було страшно. Ми виїжджали з донькою та собакою і завжди знаходили місце, де нас приймали разом із твариною.

Протягом усіх трьох років мені траплялися дуже гарні люди. Я також донор крові – не зважаючи на інвалідність і проблеми з ходьбою, вже отримала посвідчення і сподіваюсь, що допомогла комусь. Крім того, їздила волонтером у кемп «Птаха» на Вінниччині та проводила заняття з молодшою групою дітей на безкоштовній основі.

В окупацію особливо важко було з молочними продуктами. Допомога та взаємопідтримка оточуючих давали сили.

Найважливіше – віра в те, що ще трохи і ми повернемось додому.