Життя змінилося докорінно, тому що нам доводиться ховатися під час обстрілів. Діти фізично не ходять до школи, постійно перебувають у стресі, стало менше спілкування. Ми проживаємо і працюємо в Нікополі, доглядаю хворих батьків.

Перший день війни був страшний. Дуже швидко окупували Енергодар, і ми боялися, щоб нічого не сталося з АЕС.

Ми працюємо і намагаємося не брати допомогу, нехай її отримують малозабезпечені люди.

Натомість самі допомагаємо іншим - переселенцям надали свій будинок для проживання, підтримували їх фінансово, допомагаємо військовим.

З гуманітарними труднощами не стикалися.

Наша опора - дружня родина, ми підтримуємо одне одного емоційно і допомагаємо самі собі.