Кузьменко Милана, 15 років, учениця 10-а класу КЗО “НВК № 120“, м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання - Удовиченко Вікторія Іллівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Звичайний, тихий вечір у родинному колі. Вся сім'я зібралася за маминою вечерею, повітря заповнюється ароматом смачних страв і душевними розмовами. Вечір поволі наближається до ночі. Прокинувшись, я зрозуміла, що ранок, який ще, навіть, не встиг настати, миттю розділив моє життя на до і після.

Усвідомлення про початок війни прийшло до мене майже одразу, але аналізувати все, що коїться, я почала приблизно через тиждень - цей час слугував мені періодом адаптації. Спочатку я і моя родина слідкували за всіма новинами, що, здавалося, линуть звідусіль: ввімкнений 24/7 телевізор, численні відео та пости, які заполонили простір інтернету. Вся ця купа тривожної й нефільтрованої інформації лунала в нашій домівці та думках і не давала спокою. Я відчувала, що втратила все, що мала, але всі мої проблеми та переживання здавалися настільки мізерними на фоні цієї людської трагедії. Серце розривалося і розривається від страху та болю за нашу Україну, за наших людей і за наші долі.

Найбільшим приголомшенням став той факт, що в наш час взагалі можливі такі байдужі та жорстокі дії, така лють та ненависть.

Мені здається, що люди у всьому світі повинні відмовитися від зброї та війни. Людство, як мені здавалося, вже доволі розвинуте і має розуміти, що будь-який конфлікт можна вирішити розмовою і мирним шляхом, але виявляється, що ні...

Для мене 24 лютого - це не тільки початок цієї моторошної війни, а й особиста дата, що дала можливість та привід для переосмислення життєвих принципів і цілей. Навчившись жити з сьогоденними реаліями, розуміти свої відчуття, емоції та зрозумівши нарешті, що ми є єдиний народ (особливо це я відчула під час перебування за кордоном) я визначила для себе, важливі на мою думку, пріоритети, як-от :

  • Я відмовляюся від російської мови як мови моїх ворогів.

Ми почали більше говорити рідною українською, бо вона в нас найкраща. Моя мама навіть відвідує гурток "Україномовний ерудит".

  • Я ціную українську культуру та історію і хочу ще більше вивчати її .

  • Я приєднуюсь, як і всі українці, до волонтерства. Я хочу бути корисною своїй державі, іншим людям.

Ми разом з моєю сестрою віддали свій одяг, іграшки біженцям. Разом з мамою плели маскувальні сітки для військових. Тато неодноразово брав участь у зборі коштів на підтримку нашої армії.

Усі ці зміни в нашому житті згуртували нас та допомогли відчути єдність всіх українців. Жага до перемоги нашого народу вселила віру в мирне майбутнє. Якщо мир пояснити іншим словом, то для мене це слово - спокій. Спокій за життя та здоров'я близьких і рідних, спокій за благополуччя країни та за наше майбутнє. Наостанок хочеться побажати усім нам спокою і мирного неба над головою. І нехай усе буде - Україна!