«Війна на Донбасі…»

Рохмаїл Аліна, 14 років, КЗ «Яковлівський ліцей», с. Яковлівка

Есе «Один день»

Війна на Донбасі… Дуже страшне явище, яке триває вже близько семи років. 14 квітня 2014 року почалась ця запекла битва, яка точиться й досі. За географічним масштабом охоплює частини Донецької й Луганської областей України.

Одного разу я сиділа вдома та гортала стрічку новин, і я, побачивши, як дівчина розказувала про війну на сході України, вирішила прочитати цю статтю. Вона писала так:

«Зранку ми прокидалися, звучали воєнні сирени - могли годину звучати, могли дві. Маму дуже лякало це. Я не розуміла, що відбувається.

Для мене це було - нічого. Тоді мама сказала, що ми їдемо. Сказала, що тільки на літо. Я не очікувала, що ми поїдемо на два роки, я не хотіла нікуди їхати».

Мілані - 16 років, на початку військових дій у Краматорську вона разом із мамою переїхала до Харкова. Тоді я й навіть подумати не могла, як це на мені відіб’ється.

Я живу в Харкові. Моя друга половинка мешкає в зоні бойових дій. Раніше він проживав також в Харкові, але йому довелося переїхати туди. Ми зустрічаємось понад п’ять місяців.

Я, звичайно ж, знаю, що він любить свою країну та місто, в якому народився, але він не може вийти й прокричати на всю вулицю: «Я люблю Україну!». А я - можу. Він каже: «Тобі пощастило. Що ти можеш…». Це дуже не справедливо! Я можу сказати, зробити набагато більше, ніж він. Мене іноді аж до сліз пробиває…

Мені здається, що немає ніякого сенсу цього нападу на Україну тому, що завжди, як я думаю, можна все вирішити мирним шляхом, а не доводити до стану війни між країнами.