Ми були в блокаді у Маріуполі, виїхали тільки 15 березня. Пережили все, що й інші маріупольці: відсутність світла, тепла, газу, мінімум їжі, води, ліків, спали у непристосованому підвалі, на землі при мінусових температурах та під постійними обстрілами, були попадання в наш будинок. Згадувати важко. Так вийшло, що не змогли забрати кота з квартири, заховався, а часу шукати не було, сильно обстрілювали, сусіди їхали на машині, вмовили взяти нас, без речей, без кота. Потім намагались йому допомогти через сусідів, але він помер, закритий вдома. Дуже плакали діти, вважаю своєю виною, досі картаю себе за це. Ще було страшно, коли колону машин, де були ми, обстріляли майже на під'їзді до Запоріжжя. Попали в сусідню машину, постраждали люди. Стріляли просто по цивільним автівкам.
Все, що було в Маріуполі з 24 лютого, було травмуючим для дітей, особливо смерть кота, також загинув їх рідний дядько, обстріл нашої колони машин.
