Рідне місто Вугледар повністю зруйноване, так само як і будинок дідуся та бабусі в Донецьку. Через війну бабусю не змогли швидко евакуювати, а коли вивезли до Києва – було вже запізно.

Ми перебували в Києві і не виїжджали звідси, навіть коли ворог був на підступах. За вікном лунали вибухи, була паніка, затори на дорогах. Постійний страх за дитину.

Дитина все чула, дуже злякалася, багато питала, що сталося, але ми самі тоді не до кінця розуміли, що відбувається.

Перший день повномасштабної війни – це страх, втрата орієнтирів і стабільності, відчуття, що твій крихкий світ зруйновано.

Я зосередився на дитині, хоча і дорослі також потребували психологічної підтримки. До сьогодні дитина гризе нігті та боїться спати.

Сильної нестачі їжі не було, бо мали запаси – я готувався на всякий випадок.

Єдине, що залишилося з того життя, – кілька фотографій.