Мені 36 років. Я з Донецької області. Уже втретє або вчетверте переїжджаю по Україні. У мене двоє дітей. Чоловік служить.

Ми жили в селі. Вже звикли до такого, бо в нас із 2014 року було дуже шумно. Просто іноді було гучніше, ніж зазвичай.

У перший день війни зібралися зі знайомими і вирішували, що робити далі. Нас вивезли раніше, бо мій чоловік - військовий. А зараз там уже немає комунікацій.

Нас було багато. Виїжджали з дітьми, з сестрою. Тварин забрали. Тож трошки було складно. Бувало й таке, що вночі їхали.

Мені здається, що від війни більше за всіх діти страждають. Я стійко все витримую.

Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться, чоловік буде вдома, і все буде добре.