Попова Оксана, 16 років, Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

Викладач що надихнув на написання есе: Міщук Альона Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Двадцять четвертого лютого, коли оголосили війну, я одразу і не зрозуміла, що це, що відбувається і що треба робити. Не могла повірити, що росія могла напасти на нас, на Україну.

В перші дні, а потім ще й кілька місяців мене і мою родину охоплював страх. Ми одразу привели до ладу бомбосховище, яке знаходиться в нашому будинку, принесли свої речі і речі моєї собаки, бо там було дуже холодно. Спускалися в бомбосховище з кожним сигналом тривоги, бо спостерігаючи за подіями в інших містах, селах, населених пунктах, куди потрапляли ворожі ракети, ставало моторошно. Орки руйнували будинки , споруди, вбивали людей, тварин. Через ці події моя мама відправила мене в Польщу до моєї тітки. Але і там мені спокійно не було, бо моя мама і пес Х’юго залишилися в Україні.

Переймаючись за них і сумуючі за ними, через деякий час я повернулася додому в Україну. Вдома, поряд зі своєю родиною мені спокійніше, а знаючи, що Збройні сили наймогутніші, найсміливіші, найхоробріші, мені спокійніше удвічі більше.

Отже, моя родина і, сподіваюсь, вся Україна вірить в сили ЗСУ, тому і Перемога близько. Все буде Україною! Слава Україні! Героям слава!