Мирне життя Тетяни Олександрівни та її доньки було зруйноване після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну

Я проживала в селі Херсонській області, виховувала п’ятирічну доньку та чекала сина з армії. Втім, моє мирне життя в один момент затьмарила війна. Ми на собі відчули дефіцит ліків та харчів.

Мій син мені подзвонив і сказав, що ми повинні виїхати, бо ми - його вразливе місце.

Це був важкий крок, але я з донькою наважилася покинути дім. В Херсоні мене шокувало, що кожні декілька кілометрів стояли блок-пости з окупантами, які нас перевіряли.

На наших очах розстріляли водія машини, яка стояла перед нами на блок-пості.

Я крикнула нашому водієві, щоб він тікав, але він не здвинувся з місця і відповів: «Хочете, щоб і нас вбили?». Ось так ми евакуювалися з Херсонщини до Миколаєва. Втім, довго ми тут не залишились, бо після прильоту трьох ракет виїхали у Київ. У столиці в нас почались реальні проблеми, бо всі заощадження я витратила на оренду.

Мені доводилось голодувати, щоб дитині було що їсти.

До війни я працювала в селищному клубі директором, організовувала культурно-розважальні програми для жителів села. Наразі роботи у мене немає.