Алла Тюріна | Маріуполь

"Вчу мову, щоб працювати за фахом"

Вони намагаються облаштувати своє життя в незнайомій країні, пристосуватися до нових реалій та піклуватися про дітей, які через російську війну втратили дім та життя в Україні. В Швеції українки, які тікали від російської агресії, будують життя, крок за кроком, часто – переступаючи через особисті амбіції та психологічні травми. Допомога шведської держави та суспільства – чи достатні вони? Про це Радіо Свобода поговорило з українками, представниками благодійних організацій та уряду Швеції.

За даними Міграційної служби Швеції (Migrationsverket), станом на 1 лютого 2023 року було зареєстровано близько 40 000 українців, які користуються захистом відповідно до Директиви про тимчасовий захист.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Алла Тюріна жила в Маріуполі. 17 березня 2022 року Аллі та її рідним вдалося виїхати до Кропивницького. Пізніше подруга запропонувала Аллі приїхати з маленьким сином до Швеції. 3 вересня жінка з дитиною живуть у Ґетеборзі, а в Україні у неї залишилися чоловік, батьки та бабуся. Місцеві волонтери допомогли Аллі орендувати житло. У Маріуполі жінка працювала медсестрою. Зараз вона не може працювати за фахом, поки не опанує шведську мову.

Своїм пріоритетом Алла називає саме вивчення шведської. Спочатку навчалася онлайн. Після того як син почав ходити у благодійний дитячий садочок, Алла кілька днів на тиждень вивчала шведську у школі Sensus. Тепер щодня їздить на безкоштовні курси шведської у Folkuniversitetet: там для українців відкрили можливість навчання на курсах SFI.

Курси SFI, розроблені для біженців, які шукають притулку у Швеції, добре зарекомендували себе як навчальна програма для іммігрантів. Вони безкоштовні, але були недоступними для українців з березня 2022 року, оскільки українки перебувають у Швеції за Директивою про тимчасовий захист, а не як шукачі притулку. Шведській бюрократичній системі знадобився рік, щоб дозволити окремим комунам витрачати бюджетні кошти на оплату курсів SFI для українців. Алла Тюріна сподівається, що це допоможе їй знайти у Ґетеборзі роботу за фахом.

Українська біженка Алла Тюріна, Ґетеборг, Швеція. Фото Daryna Pohonych з проєкту «War has no colours», лютий 2023 року

«Коли ми приїхали до Швеції, я одразу почала шукати роботу. Ходила на співбесіди, розсилала резюме, 19 січня стала на облік до місцевого Центру зайнятості (Arbetsförmedlingen). Там мені, до речі, не допомогли: у Швеції ця установа працює не так, як в Україні. Тут мені не запропонували жодних курсів для навчання чи профорієнтації, але вимагають, щоб я періодично подавала звіти про те, як шукаю роботу. Я дуже хочу працювати за фахом, але розумію, що для цього потрібне гарне знання шведської. Тому роблю все можливе, щоб вивчати мову», – розповіла Алла.

Жінка подала заявку на оформлення сина до дитячого садка та записалася на курси медичної шведської мови. Щоб інтенсивно вивчати мову, їй необхідно, щоб дитина була у дитячому садку як мінімум 50% робочого часу, проте кількість годин, які діти можуть відвідувати садочок у Швеції, регламентована і залежить від багатьох факторів, у тому числі від робочого графіка батьків.

«Я вивчила інформацію про дитячі садки поблизу та подала заявку на початку січня. Нам повідомили, що з березня мій син зможе ходити у садочок з 8:30 до 14:00. Коли знайду роботу, проситиму, щоб додали годин. Зараз відвідування садочку безкоштовне, але коли почну працювати, отримуватиму рахунки на оплату садочка», – каже Алла Тюріна.

На запитання, чого, на її думку, не вистачає українкам у Швеції, Алла відповідає: робота та можливості для вивчення шведської.