Дем’яненко Аріна

11 клас, Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи Переяславської міської ради Київської області

Вчителька, що надихнула на написання – Білокінь Наталія Василівна

Моя Україна майбутнього

На мою думку, Україна сьогодні не просто держава, вона – символ нескореності, а її народ ще давно став незламною та непереможною нацією. Бути українцем зараз – це вірити в наших мужніх захисників та донатити задля перемоги.

Кожного дня ми боремося: військові на фронті, лікарі витягають кулі з поранених, волонтери відкривають збори на дрони, а ми, підлітки, ходимо до школи, щоб у майбутньому збудувати свою країну мрії.

Іноді мені здається, що ця війна затягнеться на довгі роки, і горе переслідуватиме українських матерів ще довго. В ці моменти я згадую, як в перші дні повномасштабного вторгнення українці не віддали ворогу свою державу: чоловіки стояли в черзі до військкомату, добровольці облаштовували блокпости, кожен намагався бути корисним на інформаційному фронті. Згадуючи це, я відчуваю страх: перші повітряні тривоги, наступ рашистів, тисячі зруйнованих життів… Безперечно, війна торкнулася всіх і кожного: хтось залишився без даху над головою, дехто покинув рідну країну через небезпеку, а хтось втратив найцінніше – життя близьких людей.

Найтяжчим для мене було бути на похоронах військового – людини, яку я знала, яка ще декілька місяців тому говорила мені: «Привіт! Як твої справи?». Саме тоді я побачила на свої очі, що таке війна.

Синьо-жовтий стяг, десятки букетів, священники, сльози близьких, прощальні слова. Щодня, йдучи до школи, я спостерігаю, як мати плаче над могилою свого сина. Важко навіть уявити: скільки зламаних життів на нашій Батьківщині…

Я щаслива, що я маю змогу жити тут і зараз, навчатись у школі, говорити з батьками і сподіватись, що все буде добре. Мир для мене – це спокій на території всієї держави, від Львова до Луганська, від Києва до Сімферополя, від Бучі до Маріуполя. На жаль, частина наших територій ще й досі окупована, де можуть відбуватися жахливі звірства, геноцид українців. Я вірю, що зовсім скоро, відважні військові повернуть кожен клаптик нашої землі, і тоді я точно знатиму, що таке мир. В дитинстві чомусь я не усвідомлювала, що мир – це найважливіший критерій щасливого життя. Та зараз я розумію: мир – це основа кожної української сім’ї.

Я гадаю, що після нашої перемоги Україна стане ще прекраснішою, ніж була. По-перше, під час війни в більшості жителів прокинулася національна свідомість, яка допоможе підійняти державу на світовий рівень. По-друге, зараз для кожного з нас важливо спілкуватися виключно українською літературною мовою, саме це сформує стійку українську націю. По-третє, країна стане ще більш мальовничою. Наше покоління відбудує кожен житловий квартал, кожну пам’ятку архітектури. Я думаю, ми – підлітки, як ніхто розуміємо, що забирати у своєї держави - це злочин. Тому, переживши в юному віці ці складні часи, не наважимося красти. В недалекому майбутньому, наша країна має стати членом Європейського Союзу і НАТО, які допоможуть укріпити кордони моєї Батьківщини після перемоги. Ці альянси важливі для нас, адже, я гадаю, ми матимемо шанс бути з освіченим, успішним та цивілізованим світом.

Без сумніву, моя країна переможе, питання в тому, чим пожертвує наш народ за це? Після перемоги свідомі українці вийдуть на площі міста з синьо-жовтими прапорами і заспівають Гімн своєї вільної країни. Далі, особисто я, хочу розібрати тривожну валізу, повернувши речі на свої місця. Звичайно, варто пам’ятати про тих, хто віддав задля волі своє життя. Після перемоги я і моя родина будемо вшановувати пам’ять загиблих воїнів й ще не раз віднесемо квіти на могили тих, кого знали… Вдихнувши на повні груди, я обов’язково закричу, що я – українка, і пишатимуся цим до кінця свого життя.

Отже, сьогодні українська держава потребує від своїх синів та дочок неабиякої єдності та сили духу, заради омріяних слів: «Україна перемогла!». Я вірю, моя Батьківщина вистоїть, розправить свої незламні крила та буде вільною, квітучою державою!