Васецька Юлія, 9 клас
Лубенський академічний ліцей імені братів Шеметів
Вчитель, що надихнув на написання есе: Цимбал Олена Іванівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

У чому моя суперсила? Я про це раніше не задумувалась. Це не тільки щось казкове, а те, що вирізняє нас серед інших, робить особливими. У дитинстві я із захопленням переглядала фільми, читала книги про супергероїв, захоплювалася їхніми вчинками й думала, що насправді так бути не може. Вважаю, що справжня надзвичайність сучасної людини – не ховатися від світу, а протистояти новим викликам та перемагати.

Сьогодні я, як ніколи раніше, пишаюся тим, що українка, адже плекаю у своєму серці рідну мову, яка є фундаментом існування нації та країни. Відчуваю гордість і готова на весь світ кричати, що я – УКРАЇНКА, а моїми предками були козаки – вільні люди. Козаку можна було зробити все, хоч серце вирвати або розтяти груди, але не можна примусити стати рабом. Мені здається, не перелічити всіх, хто прославив та показав світу велич моєї Батьківщини. Назвіть ще хоч одну країну з такою багатовіковою, цікавою історією, збагаченою природою та пишною культурою. Від пекторалі та глиняних глеків до петриківського розпису на посуді та будівлях. Від славної «Енеїди» Котляревського до неперевершеної Ліни Костенко. Від червоно-чорних вишиванок до гуцульської трембіти. Усе це моя Україна!

Щоб перемагати, потрібно перестати боятися! Однією з рис українців є готовність боротися за свою Батьківщину, тому задля того, щоб захистити свою незалежність, демократичний устрій та проєвропейський вектор розвитку.

Нам довелося виходити на Майдани, доводити всьому світу рішучість та непохитність нації, не поступатися, а відстоювати справедливе майбутнє.

Хто ж знав, що ранок 24 лютого розколе моє життя на дві половини – «до війни» і «під час війни»? Сьогодні українці об'єднані як ніколи, бо покірно мовчати не вміють. Кожен на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як захисник, лікар, волонтер, журналіст, учитель і учень. У країни, яка тримала вектор на розвиток та суверенітет, хочуть відібрати найсвятіше – свободу. Адже для українців жити в неволі – не жити, а бути залежними – не бути! Доводити, що ми непереможні – це означає вижити, а не загинути під обстрілами. Це боротися з ворогом так, як роблять наші відважні воїни та сміливі волонтери. Увесь народ піднявся на боротьбу: добровольці вступають до лав ЗСУ, прості громадяни збирають одяг і харчі для солдатів, роблять свічки, плетуть маскувальні сітки, допомагають вимушеним переселенцям з харчами, житлом, одягом, роботою. Війна об’єднала наш народ, ми стали єдиним цілим, про нас дізнався світ. Відомо багато героїв, які назавжди залишаться в історії країни. Ще одним фактом щедрості нашої нації можна вважати благодійний внесок 82-річного дідуся з Буковини, який перерахував на підтримку Збройних сил України 10 тисяч доларів та 100 тисяч гривень особистих накопичень. Патріотизм, незламна сила духу, сміливість – це риси характеру, що притаманні прикордонникам острова Зміїний, яких вороги закликали здатися, а вони відповіли одним реченням «русский корабль, иди …», яке стало крилатим гаслом у цій війні та облетіло ввесь світ. Кожного дня ми дізнаємося про нові подвиги українців!

У такий складний час не можна стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас. Я ще учениця, у моєму містечку чути лише звуки сирен, тому маю можливість добре навчатися в школі офлайн.

Старанно готуюся до кожного уроку, адже знаю, що хтось віддає найцінніше – життя, щоб я була в безпеці. Здобуваю перемоги, бо хочу прославляти своє рідне місто, допомагати ЗСУ. Залюбки передаю малюнки чи листи для наших воїнів, щоб підтримати їхній бойовий дух і довести, що ми їм вдячні за захист. Зі своєю родиною збираємо одяг чи харчі для захисників та переселенців. Ми дуже хочемо допомогти, підтримати, зігріти наших військових. Я люблю кожен шматочок своєї землі, дотримуюсь традицій рідного краю і плекаю рідне слово. Мова – це моє майбутнє. Це те, що ніхто не здатен змінити. Кожен українець має усвідомити: бути українкою – це суперсила!