У перший день війни я була шокована, не розуміла, що мені робити. Почались обстріли та не стало води. У місто привозили питну в баках. Обстановка була напруженою. Я вирішила виїжджати з дітьми. Важко було залишати рідний дім, але довелось зібрати речі та евакуюватись. Вже два роки я живу на Кіровоградщині окремо від родини. Дітей виховую самотужки, мені дуже важко. Долати стрес я не навчилась, намагаюсь якось триматись. Майбутнього поки я не бачу. Головне, аби діти ходили в школу та були живі.