Виховую двох синів. Старшому 10 років, і психічно йому тяжко — коли він злякався, почав погано говорити, вже два роки, а ми нічого не можемо змінити. Менший син — дитина з інвалідністю, і через стрес пішли відкати назад.

Ми були вдома і спочатку спали, не повірили у війну, але коли ввімкнули новини, стало страшно. Спокійно повідомили дітям, сказавши, що до нас не дійде і це не надовго. В його очах був страх і незрозумілість.

Коли ми дізналися, що кацапи йдуть у напрямку нашого міста, стало ще тривожніше. Старшому тяжко довелося — він багато чого розумів сам і міг читати новини. Працювали з психологом, але навіть зараз, коли щось летить, він стає, як їжачок.

На себе вже не звертаю уваги, але психологічно тяжко — головне, щоб діти були в безпеці. Слава Богу, у місті Кривий Ріг все з цим добре.