Ще до світанку Оксана почула перші вибухи, що пролунали в Василькові. Не знаючи, що робити, жінка просто вискочила на вулицю, а потім в той же день разом з родиною виїхала в село, де, тоді здавалося, буде більш безпечно. Але спокою не було ніде – в Васильківському районі не вщухали обстріли та висаджувалися диверсійно-розвідувальні групи.

Повернути звичний ритм життя допомогла робота – Оксана працює бібліотекаркою і згадує, що перші відвідувачі прийшли вже в травні. Люди скучили за книгою і культурним дозвіллям, яке допомагало хоч на час перемкнутися зі страшної реальності війни. Зараз Оксана вже звикла до обстрілів. Вона не втрачає надії на перемогу України, адже вірить, що найтемніша ніч – завжди перед світанком.