Наш тато пішов служити до лав ЗСУ з перших днів війни, і ми живемо з галочками у телефоні, які загораються, коли він прочитав наші повідомлення. А це ознака того, що з ним все добре.

24 лютого ми були вдома, спали. Дитину розбудили і сказали збирати речі. За  час війни було немало страшних моментів, я не можу сказать яким був найстрашніший. Через стрес моя дитина набрала вагу і поки що ми не можим з цим справитись, бо заїдаємо стрес цукерками і булочками.

Дитину дуже травмувало, коли поряд з нами у дитячій садок був прильот ракети. Вона дуже плакала, бо думала, що там були діти.