Валентина Миколаївна дуже боялась обстрілів. Її шокувала загибель мирних людей у її місті. Вони з сусідами виїхали, коли розбомбили будинок поруч, а нині не поспішають повертатися до звільненого Чугуєва, бо там ще дуже небезпечно.

Було хвилин п’ятнадцять на шосту. Прокинулися від того, що почалася стрільба. Ми підбігли до вікон і побачили, що горить наш військовий аеродром, багато диму було над авіамістечком. Я не повірила, що таке може бути. Потім бомбили наші військові сховища. Було таке відчуття, що в нас був землетрус. Без сліз не можу розповідати. 

Потім ми дізналися, що в перший день війни були навіть загиблі діти. Люди всі бігли, був просто жах!

Я не можу жалуватися, що в нас були якісь великі труднощі. Нам привозили гуманітарну допомогу, ми в бомбосховища ходили, а так – у нас світло, газ і вода були. Проблеми були невеликі з продуктами. Важко було зняти готівку, банки зачинилися. Пенсії платили вчасно, дякую. Я б не сказала, що було дуже важко, просто – якби не стріляли.

Шокувало, коли снаряд влучив в автостанцію, і там були люди. Загинуло одразу шість чоловік. Ще попали в будинок СБУ. А поруч з нашим під’їздом розгромило дім. Це все дуже шокувало.

Дуже не хотілось виїжджати – там же син залишився, і онучка там. Я дуже не хотіла виїжджати. В нас в домі залишилося дві сім’ї. Ми поїхали, тому що дуже важко було, кожного дня сильно бомбили. Поруч із домом влучило в сусідній дім, розбило під’їзд, багато чого розбили в нашому районі.

Ми поїхали своїм транспортом. У дітей кішка була. Ми взяли її з собою, сюди приїхали, а вона на другий день нам кошенят привела. Ну, ми не кинули її, забрали.

Зараз ми у Великому Хуторі Черкаської області. Зняли хату у людей і живемо. Вже наше містечко звільнили, але назад ще боїмося повертатися. Ми тут з дочкою, зятем і онуком, а син залишився там – нікуди не поїхав. У нього там робота. Він вже пенсіонер, в міліції служив. А зараз він воду возить. Сказав що не поїде, тому що людям вода дуже потрібна. До сих пір возить. 

Я, звісно, далека від стратегії людина, але хочеться, щоб все бистріше закінчилося. Хочеться побажати нашим хлопцям, щоб вони вистояли, вижили. Щоб Україна процвітала всім на заздрість, щоб був мир і наші діти не бачили війни. Хочеться, щоб було більше доброти, щоб все відстроїлось і цвіло, щоб були клумби такі, як у нас були. Щоб було приємно на все дивитися.