Родина Дар’ї не одразу виїхала з окупації, бо всі ждали хоч якоїсь звістки про зятя, який пропав безвісти десь на війні

Я 19 лютого числа була на похоронах у дідуся в Єлизаветівці, біля Мар’їнки, і вже не змогла виїхати звідти вчасно. Перша ніч російського вторгнення була дуже гучною від вибухів. Всі рідні мені телефонували, всі були в паніці.

Ми - люди з Донбасу, ми думали, що звикли до цього. Але ця війна дуже відрізняється, тому що все дуже глобально.

Почались побутові проблеми: нестача продуктів, засобів гігієни. Не можна було зняти готівку, гроші були на карті, але зняти ми їх не могли.

У моєї сестри військовий чоловік пропав безвісти. Про нього не було ніяких відомостей. Ми його чекали, а потім вирішили вивозити дітей до Запоріжжя. Було найважче знайти таку велику суму грошей, що її просили люди, які нас вивозили. Це було важко.

Нас зараз проживає шестеро людей в однокімнатній квартирі. В мене працює тільки чоловік: він нас забезпечує, а я навчаюсь. 

Я сподіваюсь, що до кінця цього року війна скінчиться. Віримо в наших хлопців з ЗСУ та наших політиків. Дуже хочемо повернутися додому.