З початком війни ми втратили абсолютно все - стабільну роботу, власне житло та впевненість у майбутньому. Але найважчим ударом це стало для моєї дитини, яка в один момент втратила своїх найкращих друзів і колишнє безтурботне життя.

Найстрашнішим спогадом для нашої родини назавжди залишиться день виїзду. Це був день повної невідомості, страху та болю від того, що доводиться залишати рідну домівку, тікаючи в нікуди. Ми сподівалися, що на новому місці зможемо почати все спочатку, але адаптація дається неймовірно важко. У новій громаді дитина зовсім не інтегрується, почувається чужою та ізольованою від однолітків.

Єдине, що хоч трохи тримає її та допомагає відволікатися від важких думок - це спорт. Син обожнює футбол, і на полі він намагається знайти ту силу, яка допомагає жити далі попри всі втрати.