Ми -  сім'я з міста Щастя Луганської області. Війна в Україні почалася 24 лютого, а в нашому місті  бойові дії почались на десять днів раніше. Оскільки ми жили на лінії розмежування, школу перевели на дистанційне навчання. Під обстрілами випускати дітей з домівок стало небезпечно.

З кожним днем бомбардування посилювалися. 24 лютого ми прокинулись від того, що місто почали масово обстрілювати з території непідконтрольної України. Два дні ми сім'єю провели в підвалі нашого дому. А коли вибухи ненадовго призупинились, ми змогли виїхати спочатку в м. Сєверодонецьк, а звідти - в селище Тимошівка на Черкащині. 

Десятирічний син лякався гучних обстрілів нашого міста. Зараз він у безпеці, але переїзд і втрата друзів стали для нього проблемою. Він замкнувся у собі. А ще дуже сумує і переживає за свого улюбленця - кота, якого ми, нажаль, не змогли забрати з собою, бо він сховався від обстрілів. Зараз ним опікуються сусіди.