Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Марина Бараненко

«У наш будинок влучили два снаряди. Повертатися нікуди»

переглядів: 542

Ми тоді сиділи вдома, і десь метрів за 500-700 від нас почали падати снаряди. Ми побігли в льох. Діти були перелякані. Щовечора ми бігали в бомбосховище. Ризикували, що не добіжимо. Більше я переживала за дітей. Це дуже довго тривало, приблизно півтора місяця, поки нам не набридло, і ми вирішили виїхати з Донецька [до Маріуполя].

У наш будинок влучили два снаряди. Повертатися нікуди

Я дуже боялася, тому що на той момент нам і виплати поскасовували, коли це все почалося.

Нам допомагав начальник, у якого я працювала, і брат з дружиною. Ми бігали по бомбосховищах. Я намагалася у своєму льоху не ховатися, тому що дуже було небезпечно для життя дітей і для мене. Вночі снаряди теж падали, затишшя не було.

Коли їхали, ми взяли дуже мало речей. Думали, мине місяць, усе закінчиться – і ми повернемося. Але цього не сталося, і повертатися нам уже нікуди. Нам телефонували сусіди та друзі, що в будинок влучили два снаряди. І, як то кажуть, повертатися вже нікуди.

Я втратила і сестру, і куму. Ми їздили на впізнання подруги. У неї залишилося двоє маленьких дітей до трьох років. Це було дуже страшно… Дуже важко.

Нам дуже допомагали й Фонд Ріната Ахметова, й ООН. Вони давали продуктові та гігієнічні набори. Малюкові давали суміш. Адже у нас не було жодних виплат. Ми приїхали голі-босі.

Пізніше ми оформили документи, дітей здали до школи. Діти дуже сильно переживали. З ними працювали психологи. І коли трапився обстріл на Східному [в Маріуполі], це викликало ще один великий шок, тому що ми думали, що і тут почалося. Я боялася, що діти залишаться заїками.

До Донецька нам повертатися нікуди. І там інша влада, не те, що раніше було. Діти тут знайшли куди поступити. Старша хоче дітей навчати в садку, а середня пішла вчитися на слідчого.

Найголовніше – щоб закінчилася швидше війна, щоб запанував мир у країні. Справжня війна [Друга світова] йшла п'ять років, а ця невідомо коли закінчиться. Страждають люди й з цього, й з того боку. Але не знаю, чи припиниться воно взагалі колись.

Дуже хочеться, щоб це все давно закінчилося, щоб люди перестали страждати. Нарешті відчули себе на волі. А то чекаєш незрозуміло чого, і не ясно, що буде далі…

Донецьк 2014 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій