Я з Охтирки Сумської області. Мені 66 років. Зараз ми зрозуміли, що до війни жили дуже добре. В перший день через наше містечко поїхали ворожі танки – так ми і дізналися. Ми все побачили, Охтирка – форпост, який прийняв перший удар на себе на початку війни. Я постійно була тут, нікуди не виїжджала.

Гуманітарні проблеми для нас не були так сильно важливі. Ми не загостряли увагу на цьому. Що було, тим і обходилися.

Мене шокує, що на війні загинула рідна людина. 

До глибини душі зворушували люди, які запрошували виїхати, коли в місті були страшні події. Мене запрошували виїхати з ними мої однокласники, друзі. Я сама з Полтавщини, то мене запрошували, намагалися підтримати, щоб я приїхала в більш безпечне місце. Дуже зворушує, що не забули про мене.

Наразі є бажання, щоб якнайшвидше скінчилась війна.