Війна негативно вплинула на нервовий стан нормальних людей, а для чоловіка з психічним захворюванням стала справжньою катастрофою

Мій дорослий син має третю групу інвалідності з психічного захворювання. Коли розпочалась війна, у нього все дуже загострилося, до його діагнозу шизофренія і ще купи діагнозів додався психоз. 

Перший місяць було дуже страшно з ним. В його голові все переплуталось: що діється в квартирі, на війні, на вулиці. Він сказав, що розмаже мене по стінці сокирою. Було дуже страшно. Щоб «швидку» викликати, мені потрібно було спочатку поїхати в диспансер і взяти направлення, що сину потрібно в лікарню. В моєму місті така лікарня була закрита, тож потрібно було їхати в  сусіднє місто Краматорськ. 

Нас на «швидкій допомозі» через блокпост супроводжувала поліція, тому що стан у сина був дуже поганий. Через три дні лікарня евакуювалась у Дніпро. Син був у такому стані, що ні в якому разі не міг перебувати вдома. Він був три місяці в Дніпрі у лікарні.

Я тільки могла телефонувати, а там були близькі, які ходили до нього в лікарню. Через три місяці я поїхала туди, і ми з ним винаймали житло в Дніпрі, потім повернулись до Слов’янська. Наразі ми вдома, син приймає ліки.

Вода,  світло, газ у нас є, пенсію отримуємо, допомогу. Ми від Фонду Ріната Ахметова отримували і з психдиспансеру. Син більше вдома, нікуди не виходить. Але це мені краще, тому що я не знаю, яка в нього буде реакція на вулиці, якщо до нього хтось підійде. Аби не гірше, тому що з ним виїжджати складно. Ми коли винаймали житло, нам потрібні окремі кімнати, тому що йому потрібно знаходитись одному, щоб він сам спокійно був і його не напружувало нічого. 

Коли ми повернулися в Слов'янськ, теж було дуже гучно. Наразі вікна зачинені - не так чутно, наче минає, він спокійніше все сприймає, але в нього на нервовому ґрунті знову проявився герпес. Намагаюсь з ним ні про що не розмовляти. Вмикаємо йому у телевізорі шум дощу, шерех листя, і він тихенько слухає музику.

Хочеться, щоб раз – і війна завершилась. Кожну хвилину сподіваємось, що щось станеться, і все завершиться. Хочеться жити в рідному місті, в рідній домівці, і щоб все було добре: мир навколо, і все, як раніше. Звичайно, що як раніше вже ніколи не буде,  але хочеться, щоб ми жили під мирним небом.