Досвід 2014 року у переселенки з Донецьку дозволив їй прийняти вірні рішення та діяти максимально впевнено, але все одно – їй було панічно страшно.

Я була вдома і почула, що почалася війна. За кілька днів до цього у мене було внутрішнє занепокоєння. В ніч проти 24-го я дивилася звернення президента Зеленського, потім новини і лягла спати після другої ночі, ближче до третьої.

О 5:00 і 5:02 пролунали два вибухи. Я з міста Костянтинівка Донецької області (до 2014-го жила у Донецьку) і за 8 років звикла прислухатися, звертати увагу на звуки бойових дій і завжди чула навіть віддалені бахи у сні. Спочатку я не могла уявити, що це повномасштабна війна, бо у нас було загострення до цього на лінії зіткнення. Почала читати стрічку новин в інтернеті і там побачила слово «війна».

Я вважала, що за 8 років і через те, що я вже переживала у Донецьку, я буду нормально сприймати тривогу та звуки обстрілів. Але виявилося що зовсім ні. Мені було дуже страшно і накривала неконтрольована паніка. Під час одного з прильотів у наше місто я думала, що це вже все, що бойові дії у нас у місті. Найбільший страх був з приводу окупації. І саме не росіянами (тоді ще не було Бучі), а бойовиками «ДНР»...

Маючи досвід 2014-го року, за кілька днів я накупила 10 л баклажок і запаслася водою, а також енергетичними батончиками, хлібцями, сухими супами, «мівіною», кормом для котів. Всім сусідкам радила зробити теж саме, але вони тільки посміхалися. Я не голодувала, але в мене досі є страх голоду, я маю запас їжі і завжди хочеться запастися іще. Також у мене є страх, що не стане засобів жіночої гігієни або вони сильно подорожчають, і страх за їжу для котів.

У мене великий кіт 8 кг і кішка 4 кг. І була переноска тільки для одного. І коли я прочитала про війну, то зрозуміла, що мені треба велику переноску, щоб запхати їх обох. О 7 ранку я вже обходила ринок та магазини у пошуках переноски. Я її купила, і це була перша найважливіша річ, про що я думала.

І ще – про ліки, які я маю приймати щодня. Їх я теж купила залишки. До цього в мене вже був зібраний рюкзак із документами та необхідним. Цьому я завдячую своєму досвіду 2014-го...

Все це і вплинуло на моє рішення виїхати.

Вже потім, у відносній безпеці, мене шокувало усвідомлення, що, перебуваючи у таких умовах, ти просто тварина, чиї базові потреби - безпека, вижити, вода... День прожив і добре...

Я поїхала до брата, який і є вся моя родина. Там, де він живе,теж було небезпечно, але якщо що – щоб бути разом. Виїхала евакуаційним потягом (тут були великі складнощі). Коли я в нього піднялася, не знаю звідки взявся хлопець, який допоміг мені завантажити мій чемодан та переноску із котами. Потім по приїзді на вокзалі мене вразило ставлення незнайомих чоловіків, які самі визвалися мені допомогти, тягнули мою валізу та тварин, бо сили мене покинули. Мене провели до зали очікування, а там вже були волонтери, які робили смачну безкоштовну каву. Я плакала…