Ми жили у Маріуполі та насолоджувались життям. З приходом війни в нашому місті знищили все. У нас лишилося найголовніше: наші життя й життя дітей та батьків. Тепер ми намагаємось реалізувати себе в іншій місцевості і мріємо, що повернемось додому, в наш український Маріуполь.          

Мої діти, дванадцятирічний син і п’ятилітня донька, пережили багато зовсім недитячих випробувань. У мене в телефоні збереглось фото дітей у підвалі.  Ми, дорослі, стараємось створювати для них безпечне оточення. Але у сина я відчуваю напругу - він став закритий, мовчазний.  З донечкою займався психолог.