«До будинку потрапив снаряд, коли чоловік голився. У нього станок із рук вилетів»

Прямо на очах у Людмили Макухи до її будинку влучив снаряд. Чоловік дивом залишився живим. Вони переїхали до іншого будинку. Але їхнє селище Невельське постійно обстрілювали, тому сім'ї довелося переселитися до Первомайського, де не так небезпечно і є вода та світло.

Раніше ми жили у селищі Невельське. Від обстрілу постраждав першим наш будинок. До нього потрапив снаряд 21 липня 2014 року о 5 годині ранку, коли ми збиралися на роботу. Чоловік голився, так у нього й станок із рук вилетів. Я якраз на вулицю вийшла, а він у хаті був. І все це сталося на очах. Ми дивом залишилися живими.

Зараз наш будинок відновили, але пішли інші руйнування: сарай і таке інше. У людей того разу взагалі залишилися одні руїни, а у нас у селищі був другий будинок. Спочатку ми від обстрілів ховалися до підвалу, а потім перестали. Боялися, що засипле, і ніхто нас звідти не дістане. Останнім часом просто сиділи в будинку, де середня стіна – ховалися у такому становищі, бо у підвалі вже було страшно.

Ми переселилися до Первомайського, бо тут є колодязі, водогін. А там, у Невельському, нема води, часто перебиває світло, і звідти нікуди не доїдеш. Зараз трохи сніг випав - і все, туди важко дістатися. Ні крамниць там немає, нічого немає. За п'ять кілометрів тільки до магазину треба їхати, щоби хліба купити. От люди звідти й їдуть. Хочеться, щоби вже все це припинилося і забулося.

До нас приїжджали волонтери від Ріната Ахметова та з Червоного хреста. Усі ці гуманітарні допомоги – і продукти, і гроші – це великий плюс. Тому що ми без роботи, і ми не вижили б. Я не знаю, що з нами було б, якби не ця гуманітарна допомога. Ми дуже вдячні всім.

Мріємо, щоб швидше це все завершилося, щоб ми могли бачити і дітей, і онуків, і мир. Хочеться миру.