Снаряди прилетіли до міста Михайла Малікова і сильно пошкодили будинок. Оскільки підвалу не було, їм із дружиною довелося ховатися від обстрілу за мішками з піском.

Коли почали по Макаровому стріляти, було снарядів дев'ять. Влучили прямо по місцевим мешканцям, будинкам. Ми живемо за три кілометри від того місця. Там заправка була газова – в неї влучили, розбили. І в будиинки.

До нас п'ять снарядів прилетіло 30 січня 2015 - у городі за кухнею у нас всі п'ять штук лягли. Кухня сильно постраждала, у будинку всі шибки вилетіли, дах пробитий над коридорчиком, стіна відійшла. Усе – від вибухової хвилі.

А нам куди ховатися? У нас же льохів немає, ґрунтова вода близько – у нас тільки комори. Ми сиділи в одній кімнаті, обклали піском. Привіз машину піску, мішки пошили. Вікна також заклали піском. Ось так ось.

2014 року за рахунок гуманітарки вижили, бо у травні всі організації розбіглися. І зарплати комусь дали, а комусь не дали. А наприкінці вересня фонд постійно давав нам. Там були продукти добрі, порошок давали. За рахунок цього усі вижили.

Мрію, щоби Луганськ повернувся до нас.